Двоє чоловіків лупцювали палицями тих, хто намагався щось поцупити з ялинки...

Перші повоєнні роки були для більшості людей голодними і холодними. Не забуваймо, що у 1946-1947 роках в Україні був другий Голодомор, хоч і не такий катастрофічний, як у 1933 році. Попри це, люди раділи мирному життю, з нетерпінням чекали Нового року.

Кожен думав про святковий стіл. На картки видавали різні продукти, часто й смаколики із запасів американського ленд-лізу.

Хочу розповісти, як ми тоді зустрічали Новий рік у Лисичанську Луганської області, в якому автор народився і жив до 19 років. Особливо запам’ятався 1948 рік, його наша сім’я вперше зустрічала з ялинкою у хаті. Треба сказати, в останні місяці 1947-го помітно поліпшилися умови життя шахтарів: була проведена грошова реформа з ліквідацією старих грошей, які були у людей в “панчохах”. І не тільки у багатих. Тоді в місті був на виду інвалід від народження, який все своє життя сидів на базарі й просив копійчину. Внаслідок реформи у нього пропало 240 тисяч карбованців. Таких грошей не було у жодного жителя міста. Також було відмінено карткову систему на продукти харчування і промислові товари. Були великі черги, але кожен громадянин, вистоявши їх, міг купити хліб, який продавали по 2 кілограми в одні руки. Хліб тоді був основним продуктом — на другий день він рідко у кого залишався.

Додалася й дешева якісна горілка, що сприяло пияцтву. Але під Новий рік особливо тривалого застілля не робили. Адже 1 січня було робочим днем. Це було сімейне свято. Люди йшли з базару з ялинками, які продавали десь за парканом базару, бо були крадені. У продажу з’явилися ялинкові іграшки: різнокольорові скляні кульки, рибки, собачки, лисички — з картону, качани кукурудзи тощо, а також набори прапорців червоного кольору. Іграшки вирізали з паперу, і кожен малював що хотів... Для верхівки ялинки продавали великі скляні зірки червоного кольору та шпилі. Проблем з іграшками не було, оскільки їх виготовляла Лисичанська фабрика ялинкових прикрас. Гроші для іграшок я приготував завчасно: продавав на базарі кукурудзу та лушпиння картоплі, яке коштувало півтора-два карбованці відро. З таким товаром тоді “бізнесменів” на базарі був цілий ряд. Лушпиння люди купували для домашньої скотини і курей.

Пам’ятаю, на Новий 1948 рік була місячна ніч. Але в хаті ми жили при каганці, яким служила шахтарська переносна лампа, заправлена гасом. З такою лампою, з відкритим вогнем, шахтарі працювали в шахті (акумуляторні лампи впровадили пізніше). Ми жили на краю міста, за нашою вулицею вже був степ. Бувало, на наші подвір’я забігали лисиці. На той час світла на вулиці ще не поновили. Під час окупації 1943 року жителі вулиці розпиляли електричні стовпи і спалили, таким чином опалювали помешкання. На той час опівночі, щоб зустріти Новий рік, мало хто чекав. Так було і у нас. Батько зранку 1 січня мав йти на роботу Напередодні ввечері батько з сусідами випили “за покращення життя” та “за мир в усьому світі”. Ми з сестрою Новий рік святкували у школі.

Кімнати-класи були прохідними, школа була україномовною. Ялинки у школі ставити не було де, то вибирали найбільшу кімнату-клас. Частину іграшок виготовляли самі, а хто міг, приносив з дому. Також дарували іграшки шефи з шахти імені Ворошилова. Ялинка виглядала нарядною. Директорка школи вітала нас зі святом. Потім учні читали вірші про ялинку російською мовою на кшталт “В лесу родилась елочка...”, оскільки українською віршів не знали. Після закінчення офіційної частини під керівництвом штатної піонервожатої дівчатка брались за руки довкола ялинки — в такий спосіб оберігали її. Та хлопці все одно зривали з ялинки іграшки і забирали собі. Одне слово, трясли ялинку як грушу. Через мале приміщення урочистості біля ялинки проводили по кілька разів, для нових груп учнів. Під кінець свята ялинка була вже обдертою.

У центрі Лисичанська новорічна ялинка стояла два тижні. Біля неї діти з усіх шкіл, а також з Будинку сиріт, читали вірші, співали, танцювали... Після закінчення урочистостей ялинку охороняли двоє літніх чоловіків, “озброєних” товстими палицями. Палиці “гуляли” по сідницях тих, хто намагався поцупити щось з ялинки...

У той час населення на Донбасі було переважно російськомовним і атеїстичним. Маю на увазі не села, а шахтарські міста. Адже на підняття шахт Донбасу приїхало дуже багато людей з усіх-усюд, але переважно з Російської Федерації. І все-таки Різдво відзначали. Звичайно, 12 страв на Святвечір, принаймні у нашій родині, не готували. А от кутю робили. Не з пшениці, а з... перловки. Згодом, коли приїздив у відпустку, бачив, що у нас робили кутю з рисом. Колядок я тоді не знав. Але ми з хлопцями брали ту кутю і ходили по квартирах, щоб господарі її куштували. За це нам перепадала якась копійчина...