Філософським роздумам не заважало квоктання курей
У селі Дунаєві, колишньому місті-колисці східноєвропейського Ренесансу, втретє збиралися науковці, діячі культури, духівництво...
Село Дунаїв на Перемишлянщині особливе тим, що було колись містом. Звідси понад п’ятсот років тому почалася доба просвітництва у Східній Європі. Дунаїв не забуває свого минулого, намагається давні гуманістичні традиції наповнити свіжими ідеями та ділами сучасників.
Одна з визначальних сторінок історії Дунаєва виглядає так: тут понад чверть століття — до 1477 року — була резиденція Григорія із Сянока, архієпископа Львівського, одного з найвидатніших європейських гуманістів доби Відродження. В його палац, що був, по суті, гостьовим домом, приїжджали прогресивні мислителі звідусіль. Тут утворився Двір поетів, у якому спілкувалися, обмінювалися думками, писали, читали написане, надихалися творчістю одне одного люди нової доби. Декого Григорій із Сянок врятував від смерті, надавши притулок і створивши умови для роботи. Одним із них був переслідуваний інквізицією Філіпо Буонаккорсі Каллімах з Італії, сучасною мовою — дисидент і біженець. Разом з ним господар започаткував славетні Дунаївські бесіди 1470-1472 років, які збирали прогресивних європейців.
З давніх Дунаївських бесід постали сучасні Дунаївські зустрічі.
...П’ятнадцять промовців, кількадесят слухачів. Ректор Львівської політехніки, уродженець Дунаєва Юрій Бобало зауважив: кількість гостей з Польщі перевищує кількість дунаївців, присутніх тут...
Наразі місцевих жителів на цій події справді небагато, але вони є. Та й загальна кількість дунаївців невелика — трошки більше як шістсот, такою є чисельність населення села.
Над головою — шатро. Перед слухачами ґанок плебанії, з якого виступають учасники читань. За кілька метрів від нас — мури оборонного костелу Св. Станіслава, єдине, що залишилося від колишніх міських споруд, від давнього міста-фортеці. За спиною, за живоплотом, цокання кінських копит: сільською дорогою суне фіра, вантажена картоплею з поля. Квокчуть кури, вітер гойдає віття старих ясенів і скидає з яблунь стиглі яблука в траву. До вільного місця в другому ряду пробирається чоловік з двома хлібинами у прозорому пакеті. Йшов, мабуть, з крамниці додому, повернув на голос з мікрофона...
З трибуни лунають думки на тему філософської антропології. Серед промовців — великий друг Дунаєва Броніслав Камінський, історик, економіст та есеїст із Польщі; доктор педагогічних наук Поліна Вербицька, мистецтвознавець Анна Коржева... Шестикласник Богдан щойно у перерві хвалився своїми роботами з бісеру, допомагав розвішувати на шворці, на прищепках, фотографії села. Їх робила письменниця Галина Пагутяк з дунаївськими школярами. До виставки підходили, з цікавістю роздивлялися світлини: от місцеві дітлахи, от гуси на дорозі, баняк з водою на столику в шкільному коридорі, місцева знаменитість Олег Воронович (Князь), який створив чудернацький музей у своєму помешканні... Того дня я побувала в цьому дивному музеї, про який писали у польських журналах. Серед його експонатів — грубий шкільний зошит з вирізками із газети “Високий Замок”. Я вже й забула про ті наші давні публікації, а господар музею пам’ятає навіть дати...
Мені видно обличчя дванадцятирічного Богдана, він уважно слухає усі виступи. Попереду — місця для старших дунаївських жінок. Такого за все їхнє попереднє життя не було — і от вже втретє відбувається: звідусіль приїжджають науковці та літератори, запрошують дунаївців і розмовляють між собою та перед сільчанами на філософські теми. В паузах лунає класична музика, скрипка та фортепіано. Під мурами костелу — виставка живопису...
Тут панують свобода думки і свобода слова. Ксьондз Яцек Валіґура розмірковує на тему “Зустріч з Богом у спільноті чи поза спільнотою?”, його на це надихнула фраза, яку не раз чує від людей: “Бог один”.
Поетеса Лана Перлулайнен підготувала доповідь про існування социніанських общин на території України в добу Відродження. У чому особливість їхньої філософії? “Социніани обстоюють свободу совісті, рівність різних віросповідань. Сутність віри не в догматах чи обрядах, а у діях. Людина може нічого не знати про Бога і християнську мораль, але жити за християнськими етичними нормами і бути угодною Богу. Ті ж, хто сумлінно виконує релігійні ритуали, але не дотримується християнської моралі, не є християнами. Справжні єретики не ті, хто неправильно розуміє догмати, а ті, хто переслідує людей за їхні погляди. Брак терпимості означає брак віри, бо саме ті, хто не впевнений у правоті свого вчення, вдаються до насильства”.
Галина Пагутяк ділиться думками про те, як зберегти свою душу від спокус глобалізованого світу. “Гуманізм починається з мого «я», яке довіряє власній інтуїції, — говорить письменниця. — Не спільноті, до якої належить, не авторитетам, навіть не іншим гуманістам (...). Завдання гуманістів залишається незмінним: підтримати людину у її священному праві бути собою. Це не означає заважати іншим, вивищуватись над ними, боротись за існування кулаками. Це означає допомогти їй зайняти те місце у світі, для якого вона створена. Бо ніхто не з’являється у світі просто так — кожному належить свій клаптик часу і простору”.
Отець Юзеф Куц, один із організаторів спільного українсько-польського проекту відновлення Дунаївських зустрічей, після закінчення конференції роздає учасникам збірки текстів із торішніми виступами. Троє дітлахів (серед них і всюдисущий Богдан) підходять й собі по книжки...
Дітей тут залучають до загальних справ. Десятикласниця Зоряна Габалевич зі Львова розповідає про святу Фіну, покровительку міста Сан-Джиміньяно (Італія), звідки походив Каллімах. Рудоволоса дівчинка схожа на портрет святої, що стоїть на підставці неподалік. Перша частина дійства завершується доповіддю учениці Дунаївської школи Тетяни Чорненької “Добре дерево дає добрі плоди”, після чого починається обговорення економічного розвитку Дунаєва у Народному домі.
Під час обіду господарі пригощають місцевими стравами за дунаївськими рецептами. Є й два сюрпризи. Отець Віталій Барабаш приготував за давнім рецептом курку з цинамоном по-дунаївськи (кожен міг спробувати шматочок на дерев’яному патичку). А Галина Пагутяк привезла зі Львова горіхову соус-пасту, улюблену страву Каллімаха. Рецепт усі перепитували, він простий: розтерти у кавомлинку чи пропустити через м’ясорубку горіхи та трохи сухарів, додати зубчик-два часнику й розвести невеликою кількістю води або бульйону.
P. S. Минулого року вийшла книжка-дослідження відомого журналіста, «високозамківця» Бориса Козловського «Дунаїв не забув, що містом колись був...». Нині автор працює над продовженням, він у Дунаєві уже свій…
Фото Оксани ПРОХОРЕЦЬ Дунаїв, Львівська область
