Адреси польських професорів нацисти могли взяти з телефонного довідника...

  Це сталося в ніч з 3 на 4 липня 1941 року. Нацисти, які увійшли до Львова 30 червня, влаштували справжнє полювання на львівську наукову еліту. Нацисти арештували  40 професорів, переважно з університету імені Івана Франка, Львівської політехніки, медінституту... Каральна команда забирала, крім професорів, і  всіх мужчин, старших 18 років, які на той час були у квартирах, і членів родин, і тих, хто був у ту ніч у гостях...

Затримання супроводжувалися пограбунками цінних речей господарів. Заарештованих спочатку завезли до так званої “Бурси Абрагамовичів” для “сортування”, потім партіями вивозили на  Вулецькі пагорби. Нині це Студентський парк, який прилягає до студентського містечка Львівської політехніки між вулицями Сахарова і Бой-Желенського. Розстріляли і закопали... У різний час називали різну кількість страчених - від 20 до 40 осіб. 1943 року примусили групу євреїв розкопати останки, щоб знищити сліди злочину...

Розправа над професурою не була спонтанним і самодіяльним рішенням місцевої окупаційної влади. Це була частинка плану нацистів з винищення польської інтелігенції за вказівкою Гітлера. Так 30 травня 1940 року один з лідерів нацистів Ганс Франк (з початком німецько-радянської війни - генеральний губернатор у Кракові) у промові перед представниками СС і поліції виголошував: “Неможливо описати, скільки ми мали клопоту з краківськими професорами. Якби ми завершили справу на місці, все б виглядало інакше. Тому переконливо прошу вас нікого не скеровувати у концентраційні табори у Рейху, а здійснювати ліквідацію на місці. Будь-який інший спосіб вирішення цієї проблеми є обтяжливим для Рейху...”.

В істориків, пересічних громадян у різний час виникало запитання: чому саме цих професорів обрали для показової страти? Висловлювалося припущення, що це були ті професори, які після приєднання Галичини до Радянської України 1940 року їздили до Москви і нібито зустрічалися зі Сталіним. Але ці науковці були далекими від політики, вони не служили більшовицькому режиму, а викладали природничі науки. Була спроба звинуватити вояків українського батальйону “Нахтігаль” - нібито вони вказували есесівцям домашні  адреси польських професорів. Ці звинувачення спростовують висновки різних комісій і судових органів ще під час війни і в мирний час. Прізвища і телефони приречених на страту німці могли легко знайти у телефонному довіднику...

У 70-х роках минулого століття була спроба увічнити пам’ять  жертв цієї трагедії. Пам’ятник авторства Емануїла Миська навіть почали  будувати, але згодом партійне керівництво передумало. Могло виникнути чимало драстичних питань  українсько-польських стосунків. Крім того, історики вказують і на таку причину: центральна постать монумента була зліплена з портрета колишнього ректора Львівської політехніки професора  Казиміра Бартеля, який обіймав посаду і прем’єр-міністра Польщі. Влада вирішила не ставити пам’ятник керівнику “буржуазної Польщі”,  через нього - і професорам, розстріляним гітлерівцями...

Пам’ять невинно убієнних гідно вшанували 2011 року з нагоди 70-річчя трагедії. Ініціаторами спорудження пам’ятника виступили Львівська політехніка та міська управа Вроцлава. Конкурсну комісію очолював відомий український історик Ярослав Грицак. Переміг проект краківського професора Александра Сліви за участі львівських архітекторів Олега Трофименка й Дмитра Сорокевича. Девіз пам’ятника - “Не убий!”. Нацисти порушили п’яту заповідь Божу...

Цього разу вшанувати пам’ять загиблих прибуде велика група польських науковців з різних університетів і просто туристів. Урочистість відбудеться у суботу, 2 липня, о 10.00 на місці встановленого пам’ятника у парку, що прилягає до гуртожитків Львівської політехніки.

Фото з архіву “ВЗ”