Передплата 2024 «Добрий господар»

А якби Гітлер дозволив українським націоналістам створити незалежну  державу?

Думки, навіяні 75-річчям проголошення Акту відновлення української державності 30 червня 1941 року.

Кажуть, історія не знає умовного способу. Що було б, якби... Виявляється, такі розмірковування не лише у фантазіях політиків, журналістів, письменників. Історик Андрій Козицький звертає увагу на те, що існує цілий напрям - альтернативна історія. Гітлер, як вважають чимало істориків, зробив дві фатальні геополітичні помилки. Не закінчивши війни з Британією, розпочав “дранг нах Остен” (натиск на Схід), а також не скористався ненавистю мільйонів українців до сталінського режиму і не залучив їх до боротьби з Радянським Союзом. А якби... Про це разом з істориком поміркуємо згодом. Спочатку нагадаємо, як намагалися відновити українську державність 75 років тому.   

Українські націоналісти, насамперед революційне крило Степана Бандери, усвідомлювало, що неминуча війна Німеччини і Радянського Союзу дає їм шанс на відновлення незалежної Української держави.

30 червня 1941 року до Львова увійшли першими не німецькі частини, а український батальйон “Нахтігаль” у складі вермахту. І водночас похідна група ОУН на чолі із заступником Степана Бандери — Ярославом Стецьком. Такі похідні групи йшли попереду німецьких військ не лише в Галичині, а й на Велику Україну. Вони встановлювали у залишених більшовиками містах і селах українську владу.

Під вечір 30 червня 1941 року у Львові в будинку “Просвіти” на площі Ринок зібралися понад 100 відомих представників інтелігенції Львова, щоб провести Національні збори і проголосити Акт відновлення української державності. Дехто з членів  ОУН радив не поспішати з цим зібранням, почекати кілька днів, щоб провести більш представницькі збори у Львівській опері. Але і Ярослав Стецько, і Роман Шухевич розуміли, що реакція німців може бути неоднозначною, що треба поспішати і поставити окупаційну владу перед доконаним фактом.

Про події у “Просвіті” випадково довідався майор абверу Ганс Кох. Цікаво, що Ярослав Стецько запросив його до президії, наголосивши, що це гість. Не господар... Ганс Кох негативно оцінив проведення цього зібрання, заявивши, що рейх не допустить створення будь-якої держави  на землях, “завойованих кров’ю німецьких солдатів...” Німець попередив Стецька, що той “бавиться з вогнем”. На це Стецько відповів, що з вогнем бавиться Німеччина, маючи на увазі сумний досвід Першої світової війни. Таку гарячкуватість Ярослава Стецька можна пояснити і його запальним характером, і віком голови новоствореного уряду. Йому було тоді лише 29 років...

Через кілька днів німецька політична верхівка почала вимагати від Стецька та інших лідерів ОУН відкликати  Акт відновлення державності. Гітлер наказав “розігнати ту банду”... Але члени новоствореного уряду (Державного правління), як і сам Степан Бандера, були непохитними.  Ярослава Стецька і Степана Бандеру ізолювали у концтаборах.  Масові репресії проти українських націоналістів розпочалися у перших числах вересня. Такою була фабула проголошення Акту відновлення  української державності.

А якби німці дозволили відновити  державну незалежність України? Чи були прихильники такого розвитку подій в оточенні Гітлера? З цими та деякими іншими питаннями я звернувся до доцента кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського університету імені Івана Франка Андрія Козицького.

- Гітлер, - стверджує історик, -  не допускав можливості створення незалежної української держави, оскільки мислив перспективно. Україна, яка є великою, багатою, потенційно сильною державою, рано чи пізно могла би стати конкурентом не тільки для союзників Гітлера, тих же Румунії чи Угорщини, до яких українці мали підстави висувати територіальні претензії, а й для самої Німеччини. Гітлер дозволив створення двох маленьких слов’янських держав — Словаччини 1939 року і Хорватії 1941 року. Але ці країни були невеликі і не впливові, не становили для Гітлера загрози. Велика самостійна Україна для рейху була б небезпечна. Альфред Розенберґ, керівник імперського міністерства окупованих східних територій, радив Гітлеру зіграти українською картою - використати у боротьбі проти радянської імперії антикомуністичні і антиросійські настрої принаймні українських націоналістів. Утім, Гітлер його не послухав. Що ж стосується самих українців, то боюся, у багатьох наших політиків того часу не було всієї повноти інформації про наміри Гітлера щодо України і його оцінки українців. Це зараз ми знаємо ці факти з архівних матеріалів, спогадів, щоденників... У передвоєнний час і на початку війни Гітлер неприхильно відгукувався про українців. Лише 1943 року у нього з’явилися перші позитивні оцінки українців як народу, що здатен сам керувати своїм життям.

- І все-таки. Якби постала незалежна Українська  держава, нехай навіть у тісному союзі з Німеччиною, чи змінився б хід Другої світової війни, насамперед на Східному фронті?

- Такі альтернативні припущення, як не дивно, мають дуже велику популярність. Існує навіть цілий напрям альтернативної історії, зокрема щодо перемоги Німеччини у Другій світовій війні. Є кількадесят наукових публікацій і близько 100 художніх творів на цю тему. Припустимо, у червні 1941 року німці почали би формувати українські підрозділи. Щоб вишколити вояка, треба не менш як півроку. У такому разі українські дивізії потрапили б на Східний фронт у грудні цього ж року, саме у період битви під Москвою. Гітлер взяв би Москву і наприкінці 1941 року вийшов на лінію  Астрахань - Архангельськ, як він і планував. 1942 року, очевидно, вермахт дійшов би до Уралу, а там — глухий кут... Не думаю, що Гітлер міг би виграти світову війну у західних союзників. Щонайбільше, міг би звести її унічию. Це для українців теж стало би проблемою. Важко собі уявити перспективу існування Української держави поряд із Третім рейхом, навіть у вигляді держави-сателіта. Вона не була б суверенною. Знаючи психологічні характеристики та ідейні переконання наших політиків того часу, хоча б Степана Бандери чи Ярослава Стецька, неможливо уявити, щоб вони погодилися на роль керівників другорядної напівколоніальної держави  під протекторатом Гітлера. А якби Гітлер програв війну, українцям довелось би змінювати фронт і переходити на бік західних союзників. Наприкінці війни саме так і зробили сателіти Німеччини - Румунія і Болгарія. Але після війни Сталін наполіг би, аби Україну покарали, ліквідувавши нашу державність, так само, як це зробили зі Словаччиною та Хорватією.  

- Ви говорили про художні твори, присвячені альтернативній історії, зокрема щодо Другої світової війни.

- З українських творів цього типу найбільш відомий роман Василя Кожелянка “Дефіляда в Москві”, написаний 1998 року. Сценарій розвитку подій там такий. Гітлер під тиском своїх радників погодився створити незалежну Українську державу. Українці вислали на фронт понад 100 дивізій, завдяки чому вдалося взяти Москву. “Дефіляда у Москві” - це парад переможців: німецьких військ, італійських, словацьких, українських... Автор згадує про переживання Степана Бандери, який розуміє, що рано чи пізно доведеться воювати за Буковину та Закарпаття проти румунів та угорців, а також, можливо, і проти німців. Роман написано дуже дотепно. Для того, щоб захопити Сталіна, який переховується у Сибіру, туди закидають десант на українських транспортних літаках АН, які випускає у Києві завод імені Антонова. Є ще роман  Роберта Гарріса “Фатерлянд”. У ньому німці перемогли СРСР, але уклали перемир’я зі Сполученими Штатами. Світ поділений, для незалежної України у ньому місця немає…

Фото з архіву “ВЗ”

Схожі новини