Друге народження «Білого птаха з чорною ознакою»
У Києві презентували відреставровану версію стрічки. Показ присвятили 75-й річниці від дня народження Івана Миколайчука.
З дитинства пам’ятаю, якого галасу наробила у сімдесяті роки минулого століття стрічка кінорежисера Юрія Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою” (на фото — кадр з фільму). У кінотеатрах черги стояли кілометрові. А пісня у виконанні Івана Миколайчука “причесався, прилизався, в білі сподні вбрався...” стала хітом... На запрошення Любові-Теодозії Микитки, генерального директора кінофестивалю “Лемберг Сінема Фест”, який вперше відбудеться у Львові 5-9 жовтня цього року, журналіст “ВЗ” потрапила на перегляд відреставрованої кольорової версії “Білого птаха”. На прем’єру в Київський кінопалац “Україна” завітали легенди українського кінематографа, виконавці головних ролей у фільмі Михайло Іллєнко та Лариса Кадочникова, режисери Роман Балаян, Олесь Янчук, міністр культури Євген Нищук, президент кінофестивалю “Лемберг Сінема Фест” Володимир Горянський.
Легенді українського кінематографа 15 червня виповнилося б 75 років. На жаль, Іванові Миколайчуку не судилося дожити до цього дня. У його творчому доробку 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Серед них — виконання однієї з головних ролей у “Білому птаху з чорною ознакою”. Про фільм багато писали - і в нашій країні, і за кордоном. На Московському кінофестивалі він отримав золотий приз.
«Білий птах з чорною ознакою» - це символічний образ доль людей, приречених і обманутих історією. У центрі картини — бідна багатодітна буковинська родина. Розійшлися шляхи синів Леся Звонаря: старший іде до Червоної армії, середній — у ліс, до УПА, молодший — залишається осторонь. Але не раз зустрінуться вони, і не раз перетнуться їхні долі — то в коханні, то в горах зі зброєю в руках. Через те, що автори торкнулись теми УПА, зйомки кілька разів доводилося зупиняти. Назву фільму взято з давнього народного переказу про людей, колись покараних Богом за недостатню вірність і перетворених на бузьків - білих птахів з чорною ознакою. 35-річний режисер Юрій Іллєнко поєднав красу українського пейзажу з народним мистецтвом. Кожен кадр у тому фільмі - окрема пластична композиція, починаючи з розкішних кольорових національних строїв до архітектури, музики, танців...
- Дякую Богові, що зустріла у своєму житті трьох геніїв — Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука, - сказала журналістові “ВЗ” народна артистка України Лариса Кадочникова. - Коли я з Москви, де я у “Современнике” щовечора грала головні ролі, приїхала на проби фільму, то на знімальному майданчику побачила дивовижної краси юнака з такими очима, що досі не можу зрозуміти, якого вони були кольору. У нього було неймовірне волосся й ідеальна статура. Він міг грати принців, князів, графів... І зіграв неперевершено Івана Поліщука у “Тінях забутих предків”. Коли ми вперше виїхали на Буковину, я страшенно хвилювалася, бо Параджанов лише двома словами пояснив, що маю робити, і кинув у природу. Я спостерігала за Іваном. А Іван був таким, як у житті, — грав самого себе. А йому тоді було лише 19 років! Іван Миколайчук проживав кожен штрих, кожен епізод. Попри те, що був шалено красивим, він був ще й дуже розумним. Що не завжди поєднується в акторах. Пригадую, ми через Париж летіли в Аргентину на кінофестиваль. Ми з Іваном ніколи не були за кордоном. У Парижі ввечері ми з Іваном заблукали. Мови не знаємо, дороги до готелю — теж. У руках лише візитівка готелю. Я злякалася, а Іван каже: “Не переживай. Я ж з Буковини! Добре орієнтуюся всюди”. І за п’ять хвилин були у готелі.
- А мені з Іваном завжди було весело, - сказав на презентації фільму режисер Роман Балаян. - На відміну від багатьох у мистецтві, все, що робив і знімав Іван, складалося враження, що він ще ніяк не може відірватися від материнського молока. Все настільки було натурально, з тієї атмосфери, наче з материнського лона... Цьому я завжди заздрив, заздрю і буду заздрити.
- Коли знімали “Білого птаха з чорною ознакою”, я був студентом ВДІКу, - розповів журналісту “ВЗ” актор і режисер Михайло Іллєнко. - Я вчився у Москві, і це було одне життя. А коли я летів на Буковину — там було зовсім інше життя. Фільм знімали у складних умовах, бо зйомки переривали багато разів. Якось я приїхав, а Юра (режисер Юрій Іллєнко. - Г.Я.) мені каже: “Переодягайся і йди в кадр”. Який у мене був досвід? Та ніякого! Коли згадую той час, розумію — я боржник. І перед Іваном, і перед Юрою...
