Замок Сент-Міклош єднає серця

Середньовічний замок Сент-Міклош розташований поблизу Мукачевого в селищі Чинадієво, яке до 1944 року мало угорську назву Сент-Міклош і з писемних джерел відоме ще з ХІІІ ст. Збудована твердиня у ХV ст. невідомим архітектором у романському стилі. За зовнішнім виглядом це класична оборонна споруда: масивні стіни, по периметру вікна-бійниці, на кутах триярусні вежі. Довкола була оточена ровами і валами, які не збереглися. Переходила у володіння різних магнатів і вже в ХVІІ ст. втратила своє стратегічне значення. Останнім власником замку була родина графів Шерборнів. І в радянський час тут були в’язниця та сільрада…

Занедбану зруйновану споруду 2001 року взяв в оренду художник, композитор, поет Йосиф Бартош (на фото). В Україні такий прецедент є першим. Величезна заслуга художника в тому, що він не тільки реставрував, консервував, оздоблював інтер’єр замку, а й оживив його, вселивши в нього свою небайдужу душу. І, що дуже важливо, мав і має підтримку дружини — художниці Тетяни Бартош. Без суттєвої допомоги держави зроблено багато: перекрито дах за кошти Міністерства культурної спадщини Угорщини, завершені реставраційні роботи на першому поверсі, законсервовані стіни і перекриття другого поверху. На першому поверсі відтворено інтер’єр середньовічного замку: стіни кімнат прикрашені гербами і портретами колишніх власників, у великій залі масивні дерев’яні меблі, цікава експозиція археологічних знахідок і присутній... дух кельтів, які у ІІ ст. до нашої ери жили на території Мукачівщини. У залі щедро преставлена їхня символіка. На другому поверсі — картинна галерея. Замок приймає численних відвідувачів.

Мені пощастило зустрітися з Йосифом Бартошем. Наша розмова відбувалася в кабінеті художника. На стіні - зображення великої жовтої квітки калгану. І йшлося про «Калган» — творче об’єднання вітчизняних і закордонних митців, композиторів, письменників, яке опікується замком. Спілка обрала своїм символом калган — рослину з корисним корінням, бо за мету ставить собі «йти» в глибину, до кореня, і знайти ті засади, на яких створювалися мистецтво та культура, і щоб люди знали, звідки вони, хто їхні предки.

Завдяки старанням Йосифа Бартоша і його однодумців замок став культурно-мистецьким центром, в якому відбуваються вечори класичної музики, презентації книжок, кіно, пленери митців, майстер-класи живопису середньовічного періо­ду тощо. При замку діє клуб історичних реконструкцій, який прагне передати атмосферу Середньовіччя. Він проводить міжнародний фестиваль середньовічної культури «Срібний Татош», на якому відбуваються лицарські бої, звучить автентична музика, готують страви за давніми рецептами... Цього року він має відбутися 21-22 травня. В травні також планує­ться фестиваль квітів.

Сент-Міклош здав­на називають замком кохання. Саме в ньому велика угорська княгиня Ілона Зріні познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком графом Імре Текелі, щиро покохала його, свої глибокі почуття пронесла через все життя, незважаючи на великі біди, які їй довелося пережити.

Ілона Зріні (на фото) народилася 1643 року у хорватській католицькій родині Петера Зріні і Анни-Катерини Франгепан. Батьки Ілони боролися проти австрійської влади за незалежність Угорщини, яка в той час входила до складу Австрійської імперії. Дівчина отримала добру освіту — знала шість мов. Росла вродливою, виносливою, енергійною. Ці риси характеру стали пізніше їй у пригоді. В 1666 році одружилася з угорським аристократом Ференцем І Ракоці. Через 10 років подружнього життя овдовіла, залишившись з двома дітьми.

Вдруге Ілона Зріні взяла шлюб з протестантом-бунтівником, красенем, графом Імре Текелі. Їй було тоді 39 років, йому лише 24, проте він уже  був полководцем, який прославився перемогами в боях. Їх єднало пристрасне кохання, свідками якого були стіни давнього замку Сент-Міклош. Неспокійні були часи, подружжя не бачилося роками, проте їхнє кохання не гасло. Відтоді збереглися листи Ілони до чоловіка. В них є слова великої любові до нього: «У всі часи Ви були частиною мого серця... Я готова навіть пішки йти, тільки б знала, що Ви є...».

Імре Текелі змушений був вести подвійну гру в політиці — виступати то за Австрію, в боротьбі з Туреччиною, то проти неї. Закінчилося тим, що Імре Текелі за дволикість опинився в турецькій в’язниці. Ілона Зріні в цей час захищала Мукачівський замок від чисельної австрійської армії, яка тримала його в облозі. Вона керувала обороною замку впродовж двох з половиною років. Турецький султан Мехмет ІV за виняткову мужність нагородив Ілону грамотою «Атмане». Вона єдина із жінок отримала таку високу нагороду. Король Людовік ХІV назвав захисницю найхоробрішою жінкою Європи. Проте Ілона змушена була капітулювати. Опікуном її дітей і розпорядником спадщини став цісар Леопольд, а Ілону відправили в монастир. Тим часом Імре звільнили з в’язниці, і він у складі турецької армії воював проти Австрії. Взяв у полон австрійського генерала і обміняв його на свободу своєї дружини. У вигнанні, в Туреччині, подружжя прожило разом десять років. Ілона розділила долю свого чоловіка, якому було заборонено в’їзд до Угорщини. Відмовилася від великих статків і не могла бачитися з дітьми.

Велика княгиня Ілона Зріні померла навесні 1703 року. Вшановуючи її пам’ять, в столиці Туреччини були підняті прапори Угорщини і роду Зріні. Імре Текелі пережив дружину лише на два роки. Ілона Зріні не дочекалася перемоги свого сина Ференца ІІ Ракоці, який здійснив її заповітну мрію - відвоював свободу Угорщині. ...Романтична історія повторюється - у замку Сент-Міклош знайшов своє кохання і Йосиф Бартош. Тут він познайомився з художницею Тетяною, яка згодом стала його дружиною.