Усім невдахам присвячується...
В український прокат вийшла стрічка, знята за реальними фактами з життя олімпійського «чемпіона» Майкла Едвардса на прізвисько Едді Орел.
Британець Майкл Едвардс — знаменитий учасник Білої Олімпіади у Калгарі 1988 року, популярний персонаж таблоїдів. Його книга, видана в Англії, мала фантастичний успіх, а Голлівуд зняв про нього фільм. Майкл Едвардс — найуспішніший невдаха в історії світового спорту. В однойменній стрічці “Едді Орел” головну роль виконав Терон Еджертон, а тренером Майкла-Едді став Х’ю Джекман.
На шляху до заповітної мрії штукатура із Великої Британії Майкла Едвардса — бути олімпійським чемпіоном — стояла лише одна перешкода: він практично не вмів стрибати на лижах з трампліна. Едді Орел зайняв «почесне» останнє місце на Олімпійських іграх у Калгарі 1988 року. Майкл був не тільки абсолютно не підготовлений до таких складних змагань, а й не мав належного екіпірування і спонсорської підтримки. Окуляри з величезними лінзами і рідкі вусики ще більше підкреслювали його комічний образ горе-лижника. Але дивакуватий штукатур не сумував і охоче розповідав журналістам найвідоміших світових ЗМІ зворушливу історію свого життя, запевняючи, що навчитися стрибати на лижах з трампліна мріяв ще з дитинства, однак не мав такої можливості. У Британії не практикували цей вид спорту. Але Едді був упертий і настирливий. Тренувався без будь-якого спорядження і навіть снігу, стрибаючи з двоповерхових автобусів. І ось одного разу вирішив, що готовий до справжньої спортивної битви.
Перед Олімпійськими іграми він взяв участь лише в одному відповідальному змаганні — чемпіонаті світу зі стрибків на лижах з трампліна, де посів останнє місце. Та це не похитнуло впевненості Едвардса. Наступного року, без спонсорів, без підготовки і з вагою, на десять кілограмів більшою від ваги середньостатистичного лижника, він спакував валізи і вирушив у канадський Калгарі. “За два роки до Олімпійських ігор я зрозумів, що мені вдасться взяти у них участь, тому що я був єдиним охочим від Великої Британії. Я почав тренуватися, - розповідав свою олімпійську історію Едвардс. - Отримав безліч цінних порад від австрійських і французьких тренерів, але оскільки я не говорю ні по-французьки, ні по-німецьки, то більшість з них просто не зрозумів і забув”... Не будемо довго описувати шлях Едді до підкорення Олімпіади. Все це можна переглянути у фільмі. Скажемо лише, що саме прибуття Едді у Калгарі уже мало трагікомічний характер. Його сумка тріснула на багажній стрічці в аеропорту, а сам він примудрився врізатися в скляні двері, не помітивши їх. Та такий початок не зупинив майбутнього Едді Орла. Майкл Едвардс все-таки вийшов на старт.
Непереборною перешкодою на шляху Майкла до олімпійського тріумфу стала його сильна короткозорість. Окуляри з величезними лінзами постійно запотівали на морозі, тому видимість під час стрибків була мінімальною. Едді ледь тримався на лижах, а в польоті був схожий на еквілібриста, розмахував руками і ногами, щоб зберегти рівновагу (звідси й отримав прізвисько). Щоразу, коли британець приземлявся і не падав, глядачі бурхливо аплодували. Едді Орел не завоював медалей і не удостоївся почестей, але став знаменитим. Попри його непрофесіоналізм, недостатню підготовку і нестандартний виступ, деякі журналісти і навіть спортсмени угледіли у вчинку Едді прояв істинного олімпійського духу - з його принципом участі, а не перемоги. Однак Міжнародний олімпійський комітет не був згоден з такою оцінкою. Він піддав поведінку Едді жорсткій критиці і, щоб позбавити його можливості знову взяти участь в Іграх, МОК прийняв так зване правило Едді Орла - будь-який спортсмен, який бажає виступити на Олімпіаді, повинен спочатку зайняти місце у півфіналі міжнародного змагання. Для Едді це фактично означало повну заборону на участь в Іграх.
Едді не збирався здаватися і перепробував купу способів повернутися на олімпійський старт. Жодна з його спроб не увінчалася успіхом, хоча йому все ж вдалося заручитися фінансовою підтримкою невеликої авіакомпанії Eagle Airlines. Але МОК був категоричний, і в підсумку Едвардс все ж був змушений змиритися з неминучим закінченням своєї спортивної кар’єри... Едді давав інтерв’ю, читав лекції і навіть написав книгу про свої спортивні подвиги. Кажуть, що вже за перший тиждень після свого виступу у Калгарі він заробив близько 135 тисяч доларів, а до кінця 1992 року ця сума зросла до 620 тисяч доларів. Він все ще виступає з проникливими лекціями, йому подобається перебувати в центрі уваги преси, і його впевненості у собі можна лише позаздрити. Єдине, що змінилося у зовнішності Едді, — фірмові окуляри зникли після лазерної корекції зору.
