Де наречений не зможе, там дружба допоможе...

Виношували домовиків, лякали дерева, займалися сексом “наполовину” та “запечатували” вишиванки... Чого тільки не робили наші предки, аби вберегтися від злих сил та забезпечити процвітання родини! “ВЗ” зібрав Топ-15 традицій, які можуть вас здивувати.

Дівчата освідчувалися хлопцям

До XVII століття українські дівчата могли офіційно першими освідчуватися хлопцям. Про таку традицію згадував французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан у своєму “Описі України”. Дівчина приходила додому до хлопця, у якого була закохана, і при його рідні пропонувала одружитися. Відмовити дівчині вважалося поганою прикметою. Тож у більшості випадків хлопці були змушені прощатися з холостяцьким життям.

Навіть не зрозуміла, що завагітніла?

На вечорницях була заведена традиція, яка дозволяла молодим людям поспілкуватися “ближче”. Неодружені хлопці і дівчата збиралися на вечорниці (переважно вдома у вдови, яка мала дивитися за ними). Тут вони їли, пили, грали в ігри, а потім займалися “притулами”. Сформовані пари лягали спати разом і займалися “сексом наполовину”, тобто так, аби зберегти дівочу цноту. Однак це не завжди вдавалося, часто дівчата вагітніли і навіть не розуміли, як це трапилося. Начебто чи не половина дівчат, які ходили на вечорниці, втрачали цноту до шлюбу.

Обливався напоєм, бо дочку нецнотливою видав

Старосвітський гуцульський звичай, який відійшов у минуле, бо, вочевидь, зламав життя не однієї молодої жінки. Наступного дня після першої шлюбної ночі за присутності усіх гостей молодий виголошував тост-подяку батькові молодої. Батько підходив до столу, за яким сиділо подружжя. Молодий правою рукою брав дерев’яний келишок, вказівним пальцем закриваючи дно, говорив тост і випивав, не відпускаючи пальця від дна. Після цього алкоголь наливали для батька нареченої. Якщо наречена була цнотлива — келишок був без дірки на дні. Якщо ж цнота нареченої була порушена до весілля — наречений давав батькові келишок з діркою, і батько при усіх гостях обливався напоєм.

Куди ж без допомоги дружби?

Перша шлюбна ніч молодят, як традиція, що відійшла у минуле, була розвагою для усіх гостей. Поки пара вперше займалася сексом, під дверима стояли гості і співали сороміцьких пісень. На любощі молодята мали не більш як півгодини. Не всіх чоловіків таке налаштовувало на потрібний лад. Якщо наречений не справлявся, йому на допомогу приходив старший дружба. Причому часто це був близький родич нареченого, а в деяких випадках допомагав батько нареченого. Якщо вони за це не бралися, наречену цноти позбавляли свашки… пальцями!

Простирадло як доказ

Ще один епізод минувшини. Простирадло чи сорочку з кров’ю після першого статевого акту наречених виносили на загальний огляд. Якщо наречена виявилася «початою» — отримувала клеймо на все життя.

Нечиста кров…

Менструальну кров українці вважали нечистою. У ці дні жінки переважно сиділи вдома. Їм не можна було ні господарювати, ні приймати пологи, ні навіть ходити на похорон. Оскільки білизни не носили, кров просто стікала по ногах і забруднювала сорочку. Нечистою вважалася і кров, що витекла під час народження дитини. Жінка після пологів сорок днів не виходила на люди.

...І кров-чарівниця

Попри те, що наші предки вважали кров під час менструації брудною, її використовували для привороження! І досі використовують... Мовляв, якщо підмішати таку кров чоловікові до питва, то можна причарувати його на все життя.

Виростити... домовика

Життя гуцулів завжди було пов’язане з вірою у духів, потойбічні сили, відьом тощо. Але представники цього гірського субетносу не лише вірили і оберігалися від загадкових сил, а й самі... вирощували їх! Гуцули вважали, що з яйця від чорної курки можна виносити газдівника (домовика). Таке яйце вони носили під пахвою дев’ять днів. Цього побутового чорта називали “хованцем”, “антипком”, “служкою”.

«Запечатана» вишиванка

Вишиванку носили на будень і в свята. Але оскільки наші предки були забобонні, вишиванку «запечатували» від злих духів. Для цього у вишивці порушували симетрію. Наші предки вірили, що їм це може допомогти.

Лякали дерева

На Святвечір, а іноді на Новий рік, господар хати лякав дерева. Для цього він брав сокиру і замахувався нею на дерево, яке погано родило. Але не рубав його, а тільки лякав. Хтось з членів родини мав заступитися за дерево і обв’язати його. У деяких регіонах дерева трясли і обмазували тістом. Це мало допомогти врожайності.

Пограймося на похороні?

Гуцули — особливі люди, тож навіть похорон у них особливий. Вечорами навколо покійника збиралися рідні й сусіди, дяк читав псалми, а після того усіх пригощали… горілкою. Найоригінальнішою традицією гуцульських похоронів є так звані «грушки». Це рухливі ігри, у які бавилася молодь під час похорону (так проводжали покійного), на зразок тих, у які бавилися під час весняних гулянь і весіль.

І знову ігри біля мерця

У побуті населення Карпат і Прикарпатської смуги також була традиція грати в ігри біля мерця. Для цього, зокрема, використовували макет голови кози, який носили на жердині, схожий на той, який носять на Меланку. Також співали і танцювали, проводжаючи померлого в інше життя.

Не пили воду, бо що ж покійний питиме?

Верховинці перед хатою, де лежав покійник, розпалювали багаття і сурмили у трембіти. У хаті не пили воду, оскільки вважалося, що її могла пити душа. Якщо хтось хотів сісти на лавку, то дмухав на неї, щоб не розчавити душу покійного.

Щоб мрець дороги не знайшов

Ті ж верховинці труну з дому виносили так, щоб перешкодити померлому відшукати дорогу додому. Покійника виносили ногами вперед через задні двері (і досі можна почути від старших, щоб не спали ногами до дверей). Потім тричі стукали труною об поріг хати, щоб померлий попрощався з пращурами і більше не повертався. Коли труну з дому виносили, на тому місці, де вона стояла, розбивали новий горщик. А шлях, яким виносили покійного, посипали житом та ячменем, щоб вдома більше ніхто не помирав.

Пікнік на могилі

Хоча християнська релігія і церква просять цього не робити, існує традиція влаштовувати «пікніки» на цвинтарі. На могилу у різні свята приносять їжу і навіть алкоголь. Це все розставляють і залишають покійнику. Крім того, рідні п’ють над могилою.

А як нині?

Напевно, чи не найбільше усіляких “обов’язкових” обрядів у сучасному “ритуальному світі” випадає на долю весіль. Чого дотримуються наречені та як це виглядає на практиці?

“Обов’язкові” весільні традиції осучаснюються. До прикладу, усі звикли, що зняття вельона традиційно відбувається під композицію “Горіла сосна, палала...”. У нашій роботі були випадки, коли цю композицію змінювали на сучасний трек Maroon 5 — Sugar. Такі композиції пасують для молодіжного весілля, - розповіли “ВЗ” ведучі весіль та корпоративів Андрій Моськін та Андреас Білоус. - Серед весільних традицій є такі, від яких варто взагалі відмовитись. До прикладу, ми категорично проти так званого викрадення нареченої. Переважно викрадачами є друзі, які за час святкування встигли добряче напитися. Був випадок, коли молодий годинами не міг знайти свою кохану, бо на дзвінки “викрадачі” не відповідали, а більше ніхто не знав, куди повезли молоду. Фактично, весілля було зіпсоване.

Більшість пар під час весіль дотримуються таких традицій, як благословення батьків, перший танець, весільний торт, знімання вельона, кидання букета та підв’язки, миття тещі ніг, запалення сімейного вогнища, танці з батьками... Безліч наречених нарікають, що їм не дуже подобається в кінці весілля ходити у хустці. Пропонуємо замість неї одягати гарний вінок із квітів. Фото виходять чудові, і головне — наречена виглядає щасливою”.