Ґєня і Льольо
Музою художника Леопольда Левицького була його дружина Євгенія, яка згодом стала й першим працівником музею імені видатного художника.
На стінах оселі - роботи українського графіка та живописця. Окрім полотен - офорти, лінографія, лінорити. Леопольда Левицького вважають ключовою постаттю, що вплинула на сучасну українську та польську графіки. Станкові відбитки (у металі, лінолеумі, камені, склі) були улюбленою технікою Левицького. Він використовував й багаторівневі кліше, завдяки чому створював кольорові малюнки... Цей прес дотепер робочий, відвідувачі музею мають можливість власноруч зробити відбитки з кліше майстра.
У цій мистецькій оселі-музеї кожен неодмінно відчує тепло стосунків подружжя Левицьких - Леопольда та Євгенії. Без своєї Ґєні художник навряд чи став би тим, ким був.
Леопольд і Євгенія познайомилися у Чорткові за кілька років до Другої світової війни. У Леопольда за плечима було навчання у Чортківській польській гімназії. Батьки бачили його у майбутньому адвокатом, тому він вступив у Ягеллонський університет на відділ права, але через місяць забрав документи й подався до Краківської Академії красних мистецтв. Студентом мав ліві погляди, брав активну участь у демонстраціях і протестах. Заснував “Краківську групу” — найбільше об’єднання мистецького авангарду міжвоєнної Польщі. За кілька днів до отримання диплома Леопольда Левицького заарештували — і сталося так, що свій диплом зміг отримати тільки через... тридцять років.
Ось лише один промовистий факт з приватної історії митця. Щоб отримати батьківське благословення (батька-поляка і матері-українки) на шлюб із Ґєнею (майбутня дружина художника була єврейка), Леопольду довелося вдатися до голодування. Так намагався переконати батьків у серйозності своїх намірів. У першу чергу - матір, з якою був дуже близький. Ольга Блюс підтримувала сина в усьому. Вона мала схильність до творчості, навіть на знак підтримки абстрактного живопису Леопольда, мало кому зрозумілого з оточення, намалювала абстрактну картину й подарувала синові. Але вона була проти того, аби єдиний син одружився з цією дівчиною.
Коли прийшли німці й розстріляли батька Євгенії, Леопольд і Ґєня втекли на схід... Кілька років жили в Узбекистані й Казахстані. Після війни повернулися до Чорткова: будинок Левицьких був спалений. Ґєня продала свій будинок, і Левицькі разом з братом Євгенії переїхали до Львова. Це помешкання, у якому зараз музей-майстерня, Ґєня купила у 1946 році. Вона була практична жінка. Братові придбали сусіднє помешкання. Згодом, коли у нього народився син Борис, для бездітної пари Левицьких племінник був наче рідний син.
Мати Леопольда змушена була визнати, що помилялася. Ґєня виявилася чудовою дружиною. Відвідувачі музею, роздивляючись портрети матері та дружини художника, неодмінно помітять, як ці дві жінки подібні між собою... Така іронія долі.
- Для Ґєні її чоловік був ще й великою дитиною, вона його дуже опікала, - розповідає Людмила Співак, виконуюча обов’язки завідуючої відділом музею. - Усі друзі, знайомі Левицьких знали про її кулінарний талант, про те, як смачно готувала. Вона їх гостила, була душею компанії. А для чоловіка все життя була музою, натхненницею, першим критиком його творів. Про це свідчать навіть фотографії, на яких чоловік і дружина схилилися над роботами, обговорюють їх...
Леопольд Левицький працював вдома, за пресом, який стояв у вітальні. Це було його робоче місце. Він автор семи тисяч робіт. Переважна частина яких — графіка. Ранні роботи майже усі були знищені у Чорткові, коли прийшли німці. Багато авангардних, абстрактних робіт митець створив “у шухляду”, за таке мистецтво у радянські часи можна було отримати лише неприємності. Але й багато працював у реалістичній манері, ілюстрував книжки... Дозволяв студентам, молодим митцям користуватися своїм пресом... Дім був відкритий для друзів та учнів. Серед них - Євген Безніско, Теодозія Бриж, Володимир Овсійчук, Еммануїл Мисько...
- Чи траплялися між Левицькими сварки, непорозуміння?
- Можливо, й траплялися, - відповідає пані Людмила. - Але вони завжди залишалися одним цілим. На вітальних листівках, які художник виготовляв для друзів до свят та днів народження, він часто зображав себе разом з дружиною. Це були переважно гумористичні листівки у техніці лінориту. Леопольд Левицький в усьому виявляв артистичну вдачу. Маємо відео, де він виступає за трибуною: починає з жарту, а далі бавиться голосом, інтонаціями, жестами... Він будь-яку розмову починав з жарту.
Один з найвдаліших портретів подружжя — у скульптурі, робота Ярослави Мотики. “Льольо і ґєня”. Так подружжя Левицьких називали друзі, бо сприймали їх як одне ціле: де один — там і друга.
Художник помер від серцевого нападу у 1973 році. Після його смерті Євгенія Левицька жила у правій частині помешкання, ліву переобладнавши під експозицію. Майбутній музей імені її чоловіка почав діяти ще за її життя. Після смерті пані Євгенії у 1989 році квартира згідно із заповітом відійшла до Національного музею. Євгенія Левицька була першим працівником у цьому музеї-майстерні…
Фото Оксани ПРОХОРЕЦЬ
