Фізкультуру поєднав з національним духом

Львівська обласна рада прийняла Постанову про увічнення пам'яті знаменитого земляка, провідного діяча спортивно-гімнастичного руху України, одного з організаторів українського сокільства Івана Боберського, оголосивши 2013 рік Роком Івана Боберського.

Серед багатьох призабутих постатей української історії є ім’я одного з організаторів національної системи фізичного виховання в Україні — професора Івана Боберського, який народився 14 серпня 1873. На початку минулого століття він був лідером та одним з керівників сокільського руху в Галичині, активним військовим та політичним діячем, самовідданим патріотом України..

Іван Боберський народився у селі Доброгостові, що на Дрогобиччині, в багатодітній священицькій родині. Піcля закінчення Самбірської гімназії шість років студіював німецьку філологію в університетах Львова та Граца. Саме в австрійському Граці як активний член тамтешнього українського студентського товариства «Русь» захопився ідеєю фізичного виховання молодого покоління. Після закінчення студій він здійснив науково-практичну подорож до Німеччини, Франції, Чехії, Швеції, де детально вивчав методику та тенденції розвитку фізичного виховання.

Розпочавши педагогічну діяльність в Європі, Боберський 1901 року повертається до Львова, де отримує посаду викладача німецької мови та класичної філології в українській Академічній гімназії й одночасно викладає фізичне виховання в жіночій гімназії сестер Василіянок. Енергійний та цілеспрямований вчитель зумів за короткий час згуртувати довкола себе юнацтво, розкривши йому значення та вагомість фізичного виховання в житті кожної окремої особистості та всієї нації. Захоплений передовими європейськими ідеями розвитку фізичного виховання, Боберський заклав підвалини становлення спортивного руху в Західній Україні. Він зумів використати фізичну культуру як ефективний засіб до пробудження національної свідомості, намагаючись вирвати тогочасний український загал Галичини з тенет інертності та провінційності. Його клич «Де сила, там воля витає» немовби перегукувався зі знаменитим Шевченковим «Борітеся — поборете». 1903 року Боберський організовує перший спортивний гурток, який згодом переріс у славне спортивне товариство «Україна», назву якому учасники Установчих зборів товариства прийняли на пропозицію професора. Ставши лідером українського сокільського руху, Іван Боберський у серпні 1908 року очолив Львівський «Сокіл-Батько» — головну централю цієї масової організації. Саме під його керівництвом сокільство сягнуло свого апогею.

Усвідомлюючи вагомість пропаганди спорту, Боберський поєднує практичну громадсько-спортивну діяльність із творчою працею. З-під його пера вперше українською мовою з’являються книжки з описами дитячих рухливих забав, посібники для заняття футболом, хокеєм, тенісом, підручники для підготовки фахівців із фізичного виховання. Боберський працює в царині створення української спортивної термінології, намагаючись надати українській фізичній культурі не тільки національного духу, але й рідного вислову. Саме він придумав назву «Пласт» для новоствореної української скаутської організації і видав 1913 року підручник «Пласт» О. Тисовського. З ініціативи Боберського почали виходити «Сокільські Вісти», а в 1910-1914 роках він редагує «Вісти з Запорожа» — часопис спортивних і пожежних товариств. Упродовж тринадцяти років видає 17 праць, редагує спортивні сторінки в інших часописах. Загалом, з-під його пера тоді вийшло понад сотні газетних публікацій. Боберський об’їжджає Галичину з рефератами про значення фізичної культури для української нації, акцентуючи особливу увагу на залученні до занять спортом молоді й жіноцтва. На зміну виступам в залах згодом приходять показові виступи «соколів» на відкритому повітрі. Саме привселюдні спортивні видовища стали найкращими аргументами для масового поширення спортивного руху в Галичині.

Боберський мріяв про злиття всіх українських спортивних і пожежних товариств. І таке єднання відбулося на ІІ Шевченківському крайовому святі у Львові у червні 1914 року за участі 12 тисяч осіб з цілого краю, серед яких були «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Січові Стрільці». Ця величава маніфестація українців Галичини і гостей з-над Дніпра перетворилася на акцію єдності всього українства. На злеті вперше виступили духовні діти Боберського Українські Січові Стрільці — прообраз новітніх українських Збройних сил.

У їхньому формуванні та вишколі Боберський відіграв особливу роль. За його переконанням, сьогоднішній спортсмен повинен бути готовим стати зі зброєю в руках на захист Батьківщини. Саме так і сталося з вибухом Першої світової війни, коли тисячі «соколів», «січовиків», «пластунів» влилися в легіон Українських Січових Стрільців, а Іван Боберський обирається членом Боєвої Управи УСС і виконує функції скарбника легіону УСС та шефа відділу військової преси.

Із проголошенням Західно-Української Народної Республіки він служить при воєнному Міністерстві, яке скеровує його 1920 року Повноважним представником у США та Канаді. Виступаючи в українських осередках з інформацією про політичну ситуацію в Європі, Боберський від імені Українського Червоного Хреста збирає кошти для вдів і сиріт — жертв війни. У травні 1924 року, коли представництво ЗУНР перестало діяти, він активно допомагає адаптуватися новій хвилі української еміграції, залучаючи новоприбулих до суспільного українського життя.

У квітні 1932 року Іван Боберський переїжджає ближче до рідного краю і поселяється у словенському містечку Тржич, де проживала родина його дружини. Він швидко відновлює зв’язки з Галичиною, не пориваючи контактів з канадськими українцями. Чималу активність виявляє у міжнародному олімпійському русі, прагнучи бачити українських спортовців учасниками Олімпійських ігор.

На схилі віку Боберський працював над спогадами та впорядковував свій багатий архів, сподіваючись передати його в Україну. Натруджене серце великого українця, українського Пєра де Кубертена перестало битися у жовтні 1947 року. Похований у місті Тржич (Словенія).