Передплата 2024 «Добра кухня»

До справжнього кохання був не здатний...

  • 10.06.2013, 03:22
  • 1 485

Як чемпіон світу Олександр Альохін комбінував за шахівницею та в особистому житті

10 червня у Воронежі стартує черговий 17-ий шаховий фестиваль — Меморіал на честь 4-го чемпіона світу Олександра Альохіна. З цим містом видатного шахіста пов’язують родинні зв’язки, адже у кінці ХІХ ст. його батько був тут предводителем місцевого дворянства.

Кілька сотень шахістів різної кваліфікації візьмуть участь у різноманітних турнірах («шахи за Фішером», «швидкі шахи», «бліц» тощо). А у наступних рядках зможете пізнати Олександра Альохіна як людину, яка була найсильнішою за шахівницею, але часто не вміла дати собі ради у повсякденному житті, потребуючи опіки.

Серед найвизначніших шахістів усіх часів за масштабністю таланту, естетичною привабливістю і логікою гри виділяють четвертого чемпіо-на світу російського дворянина Олександра Альохіна,

120-ті- роковини якого спортивний світ відзначав 31 жовтня минулого року.

Він народився в Росії і був чемпіоном цієї країни, але багато років виступав під прапором Франції і похований у Парижі. З цієї нагоди відбувся грандіозний супертурнір за участі десяти видатних гросмейстерів, що володіють рейтингом понад 2700. Перші п’ять турів відбувалися у саду «Тюїльрі» знаменитого Лувру, а завершення турніру — у Михайловському замку Руського музею в Санкт-Петербурзі.

Олександр Альохін народився 31 жовтня 1892 року у Москві в заможній родині. Його батько закінчив історико-філософський факультет Московського університету, 1904 року був обраний главою дворянства Воронезької губернії. Мама — Онисія Іванівна Прохорова — походила зі сім’ї текстильного фабриканта — власника відомої в Росії «Трехгорной мануфактуры». У середо-вищі дворянської інтелігенції було чимало ентузіастів, які влаш-товували вдома шахові вечори. Таким салоном, де зустрічалися знані столичні шахісти, став будинок чиновника Альохіна в Нікольському провулку поблизу Арбату. У сім’ї всі захоплювалися древньою грою. І першим наставником сина була саме мати, котра показала семирічному хлопчикові правила гри.

Майбутній чемпіон перехворів на запалення мозку

Батьки намагалися дати дітям (а їх було троє — Олексій, Варвара та Олександр) добру освіту, навчали іноземних мов, прищеп-лювали зацікавлення книгами, театром, музикою. Олександр навчався в одній із кращих московських приватних гімназій — Полівановській. Її учнями у різні роки були діти Льва Толстого та Олександра Островського, а також майбутні поети Валерій Брюсов, Андрій Бєлий…Малий Альохін був старанним і більше тяжів до гуманітарних дисциплін. Та вже тоді перевагу надавав шахам. Він, ще зовсім юний, одразу вельми ними захопився. І тільки серйозне захворювання — запалення мозку — спричинило трирічну перер-ву в шахових заняттях. Коли заборона лікарів минула, хлопець почав брати участь у турнірах за листуванням. Це сприяло швидкому прогресові юного обдарування. В 13 років він відзначався чітким оцінюванням позиції, далекоглядністю аналізу, тактичними ускладненнями. Тож шахова сила Олександра стрімко зростала.

Уже 1908 року Олександр, мріючи про звання маестро, їде до Дюссельдорфа для участі в турнірі Німецького шахового союзу. Саме тоді тут розпочався і матч за звання чемпіона світу між Еммануїлом Ласкером та Зігбертом Таррашем. І юний Альохін уперше мав можливість особисто спостерігати за історичним поєдинком, у якому розігрувалася корона шахового короля. Повернувшись додому, здібний хлопець, якому ще не виповнилося і 17-ти, виграв Всеросійський турнір аматорів, здобув звання майстра і став героєм газетних повідомлень, які оголосили про появу в Росії дуже здіб-ного шахіста. Через п’ять років Альохіна називали вже світовою шаховою зіркою. Це сталося навесні 1914 року, коли після закінчення великого шахового турніру у Петербурзі виявилося, що третім призером турніру після чемпіона світу Ласкера та претендента на це звання Капабланки став саме 21-річний росіянин. А через кілька днів він закінчив навчання в імператорському училищі права з чином 10-го класу (титулярний радник), і його зараховують до міністерства юстиції.

У Львові Альохін зазнав поразки

Та кар’єру перервала Перша світова війна. Альохін добровільно пішов на фронт (він єдиний з усіх чемпіонів світу, хто відчув на собі, що таке бій під реальним вогнем, а не тільки на шахівниці), де через слабкий зір був призначений до загону Червоного Хреста, рятував поранених. На війні отримав орден Святого Станіслава, дві Георгіїв-ські медалі, а ще — дві контузії, одна з яких була важкою і надовго затримала його в шпиталі. Це був госпіталь у Тернополі, де він давав сеанси одночасної гри наосліп місцевим шахістам. Саме до цього періоду належить знаменита партія з Фельдтом (фельдшером із Тернополя), яка увійшла до його кращих комбінаційних досягнень. Ще один раз видатний шахіст був у Галичині, коли 1928 року приїхав до Львова на сеанс одночасної гри. Тоді у кав’ярні готелю «Жорж» чемпіон світу несподівано поступився молодому львівському шахістові Генрику Фрідману.

Після революції Альохін, котрий володів шістьма європейськими мовами, працював перекладачем у Комінтерні і влітку 1919 року перебував в Одесі. Тут його несподівано заареш-тували і засудили до розстрілу як представника дворянства. За дві години до виконання вироку Альохіна так само несподівано звільнили після втручання високопоставленого революційного начальника (подейкують, що це був телефонний дзвінок самого Лейби Троцького). Він ще встиг попрацювати в Москві слідчим МУРу і навіть стати кандидатом у члени РКП(б). Працюю-чи в Комінтерні, познайомився зі швейцарською революціонеркою Анне-Лізою Рюегг, з якою одружився у березні 1921 року. Народжувати дитину Анне-Ліза захотіла удома і попросила для чоловіка виїзну візу. Коли влада засумнівалася, чи давати Альохіну візу, дуже рішуча революціонерка пішла до самого Леніна і пригрозила, що той може позбутися фінансової допомоги з-за кордону. Незабаром подружжя виїхало з Росії, куди Альохін більше ніколи не повернувся, живучи переважно у Франції або подорожуючи світом.

Альохін переміг у 62 турнірах, а ще в 12-ти був другим. 1927 року після довгої виснажливої боротьби виграв у Капабланки матч за звання чемпіона світу. Альохіну тоді минало 35 років.

Коли дружина — як мати

А от особисте життя кращого шахіста світу складалося драматично. Перше кохання прийшло до Олександра ще у Петербурзі. Обраницею студента і молодого шахового майстра стала російська художниця баронеса Анна фон Севергін. У грудні 1913 року народилася донька Валентина. Після революції Анна з донькою виїхала до Австрії, і більше вони не бачилися. В новій Росії Альохін 5 березня 1920 року уклав шлюбну угоду з іншою жінкою — Олександрою Батаєвою, вдовою, з якою, однак, через рік розлучився. А 15 березня 1921 року одружується з Анною-Лізою Рюегг, старшою за нього на 13 років. Та за кордоном їхні шляхи розійшлися, хоча іноді тато зустрічався з сином, якого теж назвали Олександром. В середи-ні 20-х років шахіст знайшов нову супутницю життя — сердечну і дбайливу Надію Васильєву, вдову російського генерала, старшу за нього на 9 років. Їхнє життя тривало понад десять років саме у той час, коли Альохін боровся за звання чемпіона світу, і Надін, як він її називав, завжди була поруч.Невідомо, чому вони розлучилися, бо навесні 1934 року Альохін знову одружується, цього разу востаннє, з багатою американкою Грейс Вісхар, удовою англійського капітана Арчибальда Фрімена. Йому ще не виповнилося 42 роки, а «нареченій» вже було 58.

Доречно навести думку одного з біографів Олександра Альохіна А. Павельчака: «Характерною рисою сутності Альохіна було те, що він обирав знач-но старших за віком партнерок у шлюбі. Це означало, що він шукав не реалізації любовних почуттів — до справжнього, великого, жертовного кохання в радості і горі він був не здатний, бо його зосереджена на власному «я» натура гасила ці паростки у самому зародку. Він шукав у жінці не ідеал краси, не коханку, а маму-опікунку». Грейс була багатою: вона мала великий спадок і навіть замок у Франції. Вони й поховані разом. На Монпарнасі у Парижі прах Альохіна і Вісхар — під однією плитою.

А повернувши собі титул чемпіона світу 1937 року після матч-реваншу з голландським шахістом Максом Ейве, Альохін більше нікому не програвав, пішовши з життя 24 березня 1946-го. Це сталося в готелі португальського містечка Ешторіл поблизу Лісабона.

Пішов з життя за шахівницею

Хвороба та життєві переживання мали свій вплив на те, що знаменитий шахіст помер у 54 роки. Коли зранку покоївка зайшла до номера, де жив Альохін, то побачила чемпіона, який навіки заснув за столом із шахівницею. Через десять років його прах перевезли до Франції. На пам’ятнику з чорного мармуру напис: «Олександр Альохін. Геній шахів Росії і Франції».

Починаючи з 1956 року нерегулярно в різних країнах (СРСР, Росія, Індія, Португалія) проводяться турніри пам’яті четвертого чемпіона світу Олександра Альохіна. В Москві 1971 року перемогу спільно здобули Анатолій Карпов та Леонід Штейн, а 1986 року в Португалії друге місце посів ще один львівський гросмейстер — Адріан Михальчишин.

1981 року на кіностудії «Мосфільм» закінчилися зйомки художнього фільму «Білий сніг Росії» за сценарієм гросмейстера Олександра Котова про життя Олександра Альохіна, в якому роль чемпіона виконував відомий актор Олександр Михайлов, а його дружини двадцятих років Надії — Наталія Гундарева. Фільм вийшов цікавим, у чому й заслуга майстерної гри акторів головних ролей. Навіть суворий оглядач, екс-чемпіон світу Михайло Ботвинник, який знав історичних осіб, не мав особливих зауважень…

На творчості Альохіна вчилося не одне покоління шахістів. Його недаремно вважають своїм вчителем і наступники шахового трону — Спасський, Таль, Каспаров. Гра Альохіна стала еталоном найвищої майстерності, якою захоплюються дотепер.

Схожі новини