Для вічної пам’яті – не тільки пам’ятник

Це сталося у ніч з 3 на 4 липня 1941 р., через кілька днів після того, як німці увірвалися у Львів. Каральний загін СС отримав завдання заарештувати і стратити групу провідних львівських вчених, переважно польської національності. Чесні, неупереджені історики України і Польщі спростували домисли про те, що до цієї каральної акції була причетна Організація українських націоналістів, нібито як помста за співпрацю зі сталінським режимом після приєднання Галичини до Радянської України у вересні 1939 року... Але страчена професура була далекою від політики. Ці науковці зі світовим ім’ям ще з австрійських часів займалися природничими науками, медициною, ветеринарією, викладали ці дисципліни польським і українським студентам. Подібні вигадки переконливо спростував молодий львівський історик Андрій Боляновський у книзі “Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти і міфи”, яка побачила світ у видавництві НУ “Львівська політехніка”

НЕВИПАДКОВО саме цей навчальний заклад взяв на себе ініціативу з увіч-нення пам’яті про невинно убієнних нацистськими злочинцями. Перша спроба була ще у радянські часи. Навіть будівництво розпочалося. Але потім КДБ спохопився, зрозумівши, що це зможе розкрити небажані для радянської пропаганди трагічні сторінки історії. Ця місія випала політехнікам не лише тому, що серед страчених професорів були викладачі Політехнічного інституту, зокрема його ректори у міжвоєнні роки, тричі прем’єр-міністр Польщі, видатний математик Казимір Бартель, геодезист Каспер Вайгель... Вулецькі пагорби, де відбувалася страта, — в районі нинішніх вулиць Сахарова, Лукаша, Карпінця, Відкритої. Тут розташовані студентські гуртожитки університету і Парк студентів. 2011 року, коли відзначали 70-річчя від дня розстрілів львівських професорів, у цьому парку постав величний пам’ятник жертвам нацистського режиму під девізом “Не убий!”. Його автор — переможець конкурсу, польський професор Олександр Сліва. Виконання великого обсягу робіт у стислий термін, зокрема впорядкування території парку, стало можливим завдяки плідній співпраці мерій двох міст — Вроцлава і Львова, Львівської політехніки. Ще до відкриття пам’ятника виникла ідея створити тут меморіальний комплекс. Пам’ятник береже пам’ять. Але він мовчазний. А людям цікаво знати, кого саме знищили нацисти? Що вони зробили для науки, освіти, зрештою, якими людьми вони були, як склалася доля їхніх нащадків? Для цього потрібен музей. Він постане на відстані 30 метрів від місця страти наукової еліти Львова. Своєю ухвалою виконком Львівської міської ради затвердив містобудівні умови проектування і спорудження Інформаційно-виставкового павільйону, які розробив Державний інститут “Містопроект”. На думку автора цієї публікації, назва не вельми вдала. Чому павільйон, коли це справжній музей! Але так записано у документі... Від ідеї до реалізації, як правило, чимала відстань. Ініціативу виявив ректор університету професор Юрій Бобало. Він доручив очолити роботу зі створення Меморіального комплексу проректору з навчально-виробничої роботи Володимиру Крайовському.

— Пане Володимире, наскільки близько ви підійшли до практичного втілення цього задуму?

— Впритул підійшли. Розробили архітектурну, функціональну, містобудівну концепцію споруд-ження павільйону, оглядового майданчика, подальшого розвит-ку Парку студентів. Проектний підрозділ університету виконав проектні роботи. 25 березня цього року отримали дозвіл на початок будівельних робіт.

— Як правило, у час фінансово-економічної кризи багато починань залишається на папері через відсутність фінансування...

— Знову левову частку коштів виділятиме польська сторона. PKO BANK POLSKI виділить два мільйони злотих на здійснення будівництва павільйону лише за однієї умови, що не буде змінюватися музейне призначення цієї споруди, що само собою є зрозумілим. Мерія Вроцлава виділяє 100 тисяч злотих для облаштування експозиції музею. Певне фінансування буде і з боку Львівської міської ради. Маю на увазі подальше впорядкування території Парку студентів, ремонт вщент розбитих сходів з вулиці Сахарова, а у перспективі і будівництво підземного переходу через вулицю Сахарова.

— Хто виконуватиме основ-ні роботи?

— Як і на спорудженні пам’ятника, основним підрядником буде польська фірма ABM WSHUD.

— Не секрет, що наші музеї відвідує порівняно небагато людей. Чи не буде велике приміщення стояти пусткою? Хоча польські туристи, впевнений, не оминатимуть цього музею...

— Не лише на поляків це розраховано. Приміщення площею 230 квадратних метрів буде багатофункціональним. Крім стаціо-нарного виставкового за--лу, тут розмістяться зал змінних експозицій,?