Передплата 2024 «Добра кухня»

Горе спіткало тих, хто намагався спиляти клен на могилі Сковороди...

Золочівський район, Харківська обл.

Сковородинівка (до 1922 року Пан-Іванівка) — невеличке село на Харківщині, неподалік кордону з Росією. Тут провів останні місяці життя і похований великий український мислитель Григорій Сковорода...

Ось могила великого філософа із сакральним написом: “Світ ловив мене, та не спіймав”, ось дуб, під яким Григорій Савич любив працювати. 700-літнє дерево виглядає, як висохлий старець — навколо оперезане залізним обручем. Старожили розповідають, це було справді незвичайне дерево: його висота сягала 12 метрів, товщина стовбура — до трьох метрів. У 1979 році дуб всох, а під час великої бурі у травні 1994 року впав. Пізніше встановили бетонну основу, навколо якої помістили фрагменти дуба, що збереглися. Ця місцина досі вражає своєю особливою енергетикою. У саду багато яблунь. Навіть їхній смак незвичний...

«Григорія Сковороду традиційно пов’язують із полтавською землею — козацьким містечком Чорнухи, де він народився, з Києво-Могилянською академією, де він вчився, із древнім Переяславом, де молодий викладач спробував поламати ста­рі канони піїтики, із Санкт-Петербургом, де альт Сковорода співав у придвор­ній капелі, із селом Кавраєм на Черкащині, де поет заклав «Сад божественних пісень», і навіть із угорським містечком Токай, звідки жадібний до знань юнак робив неодноразові мандрівки до університетів Європи, — розповідає заступник директора Національного літературно-меморіального музею у Сковородинівці Олена Рибка. — У всіх цих місцях Григорій Сковорода сформувався як поет, музикант, філософ, педагог.

Але несправедливо те, що про другу половину життя Сковороди, яку він провів на Слобожанщині — в Харківській губернії, рідко згадують і мало хто знає. Між тим, сучасники Сковороди, жителі Харкова, містечок, сіл і хуторів Слобідської України вважали мандрівного просвітителя своїм земляком, бажаним гостем у кожній оселі — і в поміщицькій, і в селянській».

Сковороду спокушали високими світськими посадами, та він обрав шлях мандрівного філософа. Приручити Сковороду намагалася сама цариця Катерина II, запрошувала на постійне проживання при дворі. У відповідь почула виклик: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». У спокусливі сіті заради «панства великого», заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він із повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». Григорій Савич не дозволив завдати клопоту друзям навіть своєю смертю. Уже в останній день свого життя, за переказами, він залишався веселим і говірким, а після обіду взявся до незвичайної роботи: сам викопав собі могилу, потім пішов до кімнати, одягнув чисту білизну, підклав під голову торбу з власними пожитками і навіки заснув.

Останні місяці свого життя Сковорода провів у слободі Пан-Іванівка в садибі свого доброго друга Андрія Ковалівського. Тепер тут Національний літературно-меморіальний музей, в якому зберігаються унікальні експонати: годинник із дарчим написом Григорія Сковороди, скрипка, на якій він грав у будинку Якова Правицького в Бабаях, копії особистих посохів. «Оригінали згоріли під час пожежі 1943 року в Харківському історичному музеї, — пояснює пані Олена. — У нас є речі XVIIІ століття, картини, на яких зображено великого філософа. Маємо величезний писемний фонд, хоча зібрати все, що написано про Григорія Сковороду, надзвичайно складно, адже це щонайменше тисяч п’ять праць»...

У будинку є меморіальна кімната — «спокійна келія», в якій Григорій Савич любив працювати. «У квітні 1794 року саме з Пан-Іванівки Сковорода вирушає в село Хотєтово Білгородської області до свого учня і друга Ковалинського, — веде далі співрозмовниця. — У цей же час у Пан-Іванівці було написано єдиний прижиттєвий портрет філософа. Господар маєтку Андрій Ковалівський замовив портрет Сковороди харківському художнику Лук’янову».

9 листопада (за старим стилем — 29 жовтня) 1794 року Григорій Сковорода помер у своїй затишній кімнаті в будинку Ковалівських. У 1814 році на вимогу марновірної хазяйки садиби, дружини Ковалівського, могилу мислителя перенесли за яр, за межі парку, до саду священика. Над нею було вчинено обряд “знешкодження заложного мерця”, адже Григорій Савич перед смертю не сповідався, що було прийнято в його часи.

Біля могили Сковороди височіє стовбур клена. Його не раз намагалися спиляти. Усіх, хто це робив, спіткало горе...

Схожі новини