«Забудь про все, поглянь на заДесення»
Чернігів
Осінь на Чернігівщині… Сюди завжди хочеться повернутися. Цей край виплекав відомого українського кінорежисера Олександра Довженка. Тут були проїздом, жили і творили Тарас Шевченко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Михайло Глінка, Петро Чайковський, Олександр Пушкін, Адам Міцкевич, Пантелеймон Куліш, автор відомого твору «Чорна рада», та інші.
Усі АРХІТЕКТУРНІ пам’ятки обласного центру Чернігова варті уваги. Неможливо за один чи два дні побачити все та поринути в атмосферу минувшини.
Краєвиди Чернігова чарують своєю неповторністю. Чого тільки варті відвідини Болдиних гір та Валу. Вони завжди раді гостям, щоб повідати їм про історичні події, що тут відбувалися. Адже велика кількість архітектурних пам’яток часів Київської Русі і Чернігівського князівства, а також Гетьманщини і козацького Чернігівського полку, зосереджена саме тут.
Зустрінемося біля 13-ї гармати!
В’їжджаєш у Чернігів — і ось вона, на Валу, височіє Катерининська церква кінця XVII — початку XVIII ст. Її святковий вигляд вітає відвідувачів міста. Головним храмом Чернігова є найдавніший та найвеличніший Спасо-Преображенський собор, який почали зводити ще в XI ст. Нині у ньому вінчаються закохані молодята.
На Валу розташований і архітектурно-історичний запо-від-ник. Чільне місце тут належить Спаському собору (перша половина XI ст.), неподалік якого і Борисо-Глібський собор (XII ст.). Ці дві споруди відрізняються своєю архітектурою. Перший відомий як єдина, що вціліла на Лівобережній Україні, пам’ятка монументального кам’яного зодчества періоду Київської Русі. Другий має особливу напівкруг-лу форму стін.
Окраси Валу додають чавунні гармати, поставлені на лафети ще у 1911 році над схилом гори, де колись було укріплення фортеці. Існує своєрідне застереження для приїжджих юнаків, які залицяються до чернігівських дівчат. Якщо було призначено побачення біля тринадцятої гармати, то можете й не приходити, вас підманули. Адже насправді гармат лише дванадцять. Краще, стоячи біля однієї з них, загадати бажання — і воно неодмінно збудеться.
З Валу відкривається вид на зачаровану річку Десну (саме так про неї писав Довженко). Там можна перейти на пішохідний міст та поглянути на річковий порт. Восени річка вже не така повновода. Можна прогулятися й на пароплаві, щоб відчути стрімкі потоки води.
«Якщо Господь пошле тобі знамення
І у Чернігові ти будеш на Валу -
Забудь про все, поглянь на заДесення
І тихо прокажи Йому хвалу».
(І. Коваленко).
Таємниця печер
Дійшовши до Болдиної гори, можна побачити давні кургани поховань княжих дружинників та простих людей IX-X ст. Найвідомішим з них є Чорна могила, якої не пограбували, і вона досліджена археологами. На жаль, всі знахідки зберігаються у Центральному історичному музеї в Росії. Неподалік — Меморіал Слави, де й до цього часу полум’яніє Вічний вогонь.
Звідси, минаючи альтанку, навколо якої юрмляться туристи, вузенькою, усипаною листям стежкою можна добратися до Іллінської церкви. Вона була зведена на початку XII ст. при вході до відомого унікального підземного монастиря, що має назву Антонієві печери. Це єдиний у світі триповерховий комплекс, виритий у суглинку, який заснував Антоній Печерський у 1069 році. Тут є його келія, у якій зберігся дерев’яний хрест.
Під час відвідання печери, якщо пощастить, можна угледіти загадкову постать ченця, котру бачили вже тисячі відвідувачів монастиря. Ні вчені, ні екскурсоводи не можуть пояснити такого дива.
Квітка цвіте через 100 років
Неподалік печер — могила класика нашої літератури Михайла Коцюбинського та його дружини Віри Устимівни. У Чернігові на вулиці, названій на честь письменника, — літературно-меморіальний музей-заповідник. Це будинок, де творив свої літературні шедеври та жив зі своєю родиною Михайло Михайлович.
Музей Коцюбинського відомий також садом, у якому ще сам письменник посадив привезені з подорожі тропічні квіти — агави. Їхня особ-ливість у тому, що рослина цвіте раз на сто років, а потім помирає.
Неможливо оминути і ще один із найкрасивіших куточків Чернігова — Театральний сквер, неподалік якого розміщена П’ятницька церква (кінець XII ст.), побудована князем Ігорем Святославовичем. Коли прийти до скверу в полудень, коли сяє сонце, то можна помилуватися неповторною величчю церкви, якого їй надає сонячне проміння.
