Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Я не старий дурень, я – Генеральний секретар ЦК КПРС...»

Це сталося 10 листопада 1982 року. 75-річний Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв помер уві сні у своїй заміській дачі Заріччя.

Через два дні мав відбутися Пленум ЦК КПРС. Престарілий, з маразматичними проявами Генсек на той час уже не чіплявся за владу. Саме на цьому пленумі мало вирішитися питання про наступника першої особи велетенської держави.

Попервах Леонід Ілліч бачив на своєму місці багаторічного голову КДБ, а потім другого секретаря ЦК КПРС Юрія Андропова. Але почав вагатися. Недруги Андропова у вищому керівництві держави нашіптували Брежнєву про смертельну хворобу претендента. Генсек доручив академіку Євгену Чазову, який був головним лікарем усієї кремлівської верхівки, доповісти про стан здоров’я Андропова. А Чазов був його другом... Не виключалося, що Генсек зробить ставку на першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького.

За день до смерті, напередодні Пленуму ЦК КПРС, Леонід Ілліч мав тривалу розмову з Андроповим. Про що була ця розмова, можна тільки здогадуватися. Але незаперечним є той факт, що Андропов був єдиною особою, яка перед смертю Брежнєва знала про його найближчі плани. Головні свідки, які першими побачили бездиханне тіло Леоніда Ілліча, повідомляють дві версії послідовності подій, які виключають одна одну. За словами одного з охоронців Брежнєва, полковника КДБ Володимира Медведєва, який першим побачив мертве тіло, порядок прибулих на дачу був таким: Андропов — “швидка” — Чазов. Сам же Чазов свідчить з точністю до навпаки: Чазов — “швидка” — Андропов. За нормальних обставин логічним був би другий ланцюжок. Але у Радянському Союзі зазвичай першим прибував претендент на звільнене місце. Ніхто з істориків не проводить прямих паралелей між обставинами смерті Сталіна і Брежнєва. Була версія, що Сталіна отруїв Берія... Андропова ніхто у смерті Брежнєва не звинувачує. Але Андропов був серед тих, хто потайки від лікарів передавав вже важко хворому Леоніду Іллічу психотропні і снодійні піґулки, які той запивав горілкою. Цілком слушним є запитання до академіка від медицини Чазова: “Чому на дачі у той критичний момент не було лікаря, щоб надати невідкладну допомогу, а реанімаційні заходи здійснювала охорона? Чому ліквідували цілодобовий медичний пункт?”.

Брежнєв зі знаком мінус

— Двірцевий кремлівський заколот і зміщення Хрущова у 1964 році.

— Табу на критику культу особи Сталіна.

— Згортання зародкових економічних реформ.

— Репресивні методи проти активістів правозахисного руху. Заслання творця водневої бомби академіка Сахарова у Горький.

— Окупація Чехословаччини, яка хотіла будувати соціалізм “з людським обличчям”.

— Безглузда війна в Афганістані (1979 рік).

— Розростання корумпованого чиновницького і партійно-радянського апарату.

— Культ особи. Брежнєв — єдиний, хто мав у країні 5 золотих зірок Героя і назагал 200 нагород. Іронізували, що більше грудна клітка не вміщає, і її треба розширити... Обурення ветеранів війни викликало нагородження Брежнєва маршальським орденом Перемоги, який зняли з мундира маршала Рокосовського, що зберігався у Музеї Великої Вітчизняної війни. Обов’язковим було вивчення у трудових колективах і навчальних закладах мемуарів Брежнєва “Відродження”, “Мала земля”, “Цілина”, які написали журналісти.

Брежнєв зі знаком плюс

— При ньому селянам і колгоспникам почали видавати паспорти, і вони отримали можливість змінювати місце проживання.

— Призначено пільги інвалідам і ветеранам Великої Вітчизняної війни.

9 Травня і 8 Березня стали вихідними днями.

— Країна перейшла із шестиденного на п’ятиденний робочий тиждень.

— Врятував від полиці кінокомедії “Кавказька полонянка” та “Біле сонце пустелі”.

— Не був мстивою людиною. Одного разу випадково почув, як один із його помічників, який був з групою апаратників (серед них — і відомий тележурналіст Олександр Бовін) назвав Брежнєва “старим дурнем”. Він свого “шнурка” навіть з роботи не зняв. Був дуже засмучений і кілька разів повторив: “Я не старий дурень, я — Генеральний секретар ЦК КПРС...”.

Слабкості Генсека

Леонід Ілліч був чоловіком помітним. Навіть Сталін, вперше побачивши Брежнєва, вигукнув: “Який гарний молдованин!”. Леонід Ілліч почав «гуляти» невдовзі після одруження. Дружина скаржилася на чоловіка в обком партії... Під час війни, як і багато офіцерів і генералів, політпрацівник Брежнєв мав ППЖ (російською мовою — “походно-полевая жена”). Улюблена онучка Вікторія якось зізналася, що знала щонайменше сімох коханок дідуся. Останньою коханкою Леоніда Ілліча була медсестра, яка аж ніяк не сприяла зміцненню його здоров’я і неухильному виконанню рекомендацій лікаря. Любив випити, частенько понад міру. У перші повоєнні роки в одному з ресторанів Москви він так набрався разом із тричі Героєм Радянського Союзу Покришкіним, що разом почали стріляти з револьверів у стелю. Про це доповіли Сталіну. Той відреагував коротко: “Героєві можна...”.

Леонід Ілліч захоплювався швидкісною їздою на авто. Не пропускав телевізійних трансляцій матчів улюблених команд — хокейного ЦСКА і футбольного “Спартака”. А ще — випусків інформаційної телепрограми “Время”, де був головним персонажем. Із розважальних програм найбільше полюбляв “Кабачок 13 стільців”. Але найбільшою пристрастю було полювання у мисливському господарстві “Завидово”. Поїхав на полювання і за день до своєї смерті. Але стріляти вже не міг. Тільки спостерігав за полюванням. Відстрілявся...

Коментар "ВЗ"

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ,

доктор історичних наук

Будь-яку людину, а тим паче керівника, треба сприймати і оцінювати за все його життя і діяльність на всіх її етапах. Сталін 20-х років — це не той Сталін, яким став наприкінці 30-х чи у повоєнні роки. Згадаймо, як добре починав Микита Хрущов. Але, здобувши абсолютну владу, став типовим волюнтаристом і наробив чимало дурниць. Можна говорити про двох Брежнєвих. Починав енергійним, динамічним керівником. На відміну від Хрущова, Брежнєв намагався бути вождем колективного керівництва. Він радився не лише з членами Політбюро, а й із членами ЦК, партійними і радянськими керівниками на місцях. Брежнєв був талановитим апаратником, неперевершеним майстром візантійських інтриг. Але на схилі свого життя він уже не тримався за владу. Його не відпускало найближче оточення. Їм було вигідно заради власного спокою тримати біля себе зручного і передбачуваного вождя. Брежнєв був різним, але у пам’яті народній закарбувався як трагікомічний маразматичний персонаж політичного театру абсурду.