Хами і дороги

У мандрівках Центрально-Східною Європою звертаєш увагу, крім архітектури і мов, на дві вічні теми — хами та дороги. Так історично склалося, що рух на захід, із України в Польщу, — це рух до вищої побутової культури, добробуту та краще розвиненої інфраструктури. А чим ближче до «русского мира», тим більше варварства…

Із моїми польськими друзями ми проїхали автомобілем 1200 км Львівською, Хмельницькою, Тернопільською і Чернівецькою областями, а згодом Польщею. Нашою метою були замки та палаци, а часто їх рештки і руїни.

Для моїх польських друзів не було секретом, що українські дороги у паскуднім стані, порівняно з польськими. Та на них чекала «нєсподжянка» (несподіванка). Про таке поняття як «це не дорога, а радше напрямок» вони ще не чули. Старенький «Рено» із низькою посадкою ніяк не хотів звикати до «напрямків», і часто це ставило палиці у колеса наших планів. Тоді ми пригадали такий термін, як «відчуття простору». Справді, 300 км у Польщі та в Україні – геть різні відстані.

У Польщі майже весь час тягнуться села та містечка. В Україні ми проїжджали по 30−40 км до місця, яке шукали, і жодного тобі поселення! І це були не безкраї степи півдня батьківщини, а Східна Галичина і Поділля… Україна — одна з не надто густо заселених країн у Європі. Якщо Польща на 24-му місці за густиною заселення, то Україна на 43-му – із 58 країн Європи. Крім того, якщо в Польщі за підтримки влади і субсидій з ЄС населення має чим займатися на селі (чи розвивати малий бізнес у містечках), то в Україні жителі сіл і містечок часто приречені на убогість, тому втікають звідти. Відтак утворюються крупніші міста, а села і містечка безлюдніють і зникають.

У подільських селах нас зустрічали характерні низькі голубі хатки, захмелілі та поношені важкою працею і алкоголем чоловіки на лавках біля магазину – та дивовижної краси природа над Дністром. Мої польські друзі розповідали, що ще 15 років тому схожі картини можна було спостерігати у польських Бещадах (Східні Карпати). Тепер там усе відремонтовано та відновлено, їздять тисячі туристів, а фермери на тракторцях збирають щедрі урожаї… Заповідники над Дністром теж аж просяться, аби їх відкривали для себе туристи, але «вбиті» дороги і відсутність відповідної інфраструктури стоять цьому на заваді. А селяни навіть і не мріють про нагоду колись стати фермерами, яким допомагає далекий Київ чи взагалі невідомий Брюссель. Вони примітивно працюють, як і їхні предки сто років тому…

Ще одна відмінність, яка ріже вухо у мандрах між Україною та Польщею, – культура. У рідному культурному Львові за один день я побачив більше сміття на вулицях і почув більше лайки, ніж за тиждень поїздок по Польщі. Це та погана спадщина, яка залишилася у нас за майже півстоліття панування тут СРСР. «Росія — це не країна, а стан мислення», – жартують мої польські друзі. Здається, чим ближче певна територія була знайома з «совком» і «русским миром», тим менше на ній культури і більше варварства.

Брак внутрішньої культури час від часу переживають і поляки. «Недавно у нас у Перемишлі був пивний фестиваль. Протягом дня назбиралося сміття біля наметів. Його просто ще не встигли прибрати. Тоді один австрієць, власник намету, сам пройшовся по ряду і зібрав у пакет сміття, бо не міг на це спокійно дивитися… Жодному поляку це у голову не прийшло. Вони чекали на комунальну службу», – зі смутком говорив мій польський колега.

…Так і хочеться повторити услід за Хвильовим – «Геть від Москви!».