Себе показати і президента «попужати»…

Знаєте, що в екс-прем’єра Яценюка ніколи не переводиться?

Рятівна соломинка, хапаючись за яку, він навіть із водоверті найнесприятливіших для себе обставин спливати примудряється. Коли після відставки з прем’єрського крісла Яценюк деякий час на інформаційній поверхні не з’являвся, дехто поспішив «кумівську» пораду перефразувати: «Не тратьте, Сеню, сили — ідіть на дно». Та тільки зарано Яценюка у потопельники списали. Хоча рейтинги у нього і його політичної сили  — все одно, що брила на шиї, такі, як він, не тонуть. Залишилося лише дочекатися, біля якого берега і з ким на борту непотоплюваний Арсеній причалить. Курс Яценюк на з’їзді «Народного фронту» анонсував — не лише парламентські, а й президентські вибори.

«Фронтовики» вже й забули, коли востаннє на партійний зліт збиралися. Після тріумфу на дострокових парламентських виборах 2014-го не до з’їздів було — довго від успіху протверезіти не могли. Потім розподілом коаліційних портфелів були зайняті. А коли нарешті згадали, що партія — не бур’ян, її від виборів до виборів леліяти потрібно, тріумфальні 22 відсотки вже нижче плінтуса гепнулися. «Народний фронт» навіть на місцеві вибори 2015-го не потикався, вирішивши, мабуть, що неучасть у перегонах — менше зло, ніж ганебний результат.

Із розряду «народного» (читайте: фаворита виборчих симпатій) фронт Яценюка перетворився на «урядово-парламентський». Наче партія — сама по собі, її «вершки» зі своїми фінансово-політичними інте-ресами — самі по собі. Два паралельні «Фронти». Один — по суті, «заморожені» партосередки, які нічого не вирішують, ні на що не впливають і взагалі не подають ознак партійного життя. Інший — «Народний фронт» у парламенті. Рейтинг — один на двох, у межах статистичної похибки (і до півтора відсотка не дотягує), тільки парламентський «НФ» — все ще велике «цабе». А все тому, що коаліції без нього  — кранти! Ось і користуються моментом, як не шантнажем то полюбовними «договорняками» ціну собі набиваючи.

Але ж восьма Верховна Рада не вічна: вибори рано чи пізно відбудуться, і їхній результат покаже істинну ціну «Народного фронту». Ось і «фронтові вершки» про те ж задумалися. Час підтискає — треба над інструкцією з виживання мізкувати. Вибір невеликий: або щось із «Народним фронтом» робити, маскувати «коматозника» (як засвідчили жовтневі вибори до об’єднаних громад,  «клієнт» швидше мертвий, ніж живий: «НФ» отримав лише 27 мандатів із 4500, за які змагалися в ОТГ), або шукати собі надійніший локомотив.

Якщо ще у вересні тема можливого об’єднання «БПП» і «Народного фронту»  була актуальною, то тепер, схоже, у ній поставили крапку. Або Яценюк і Ко забагато хотіли (в обмін на об’єднання ресурсів і фінансових потоків на електоральне благо об’єднаної партії), або на Банковій вирішили, що  «токсичність» «Народного фронту» і його кадрів у спільному виборчому списку  — надто великий ризик для «БПП», рейтинги якого і так хитаються.

Присутність на з’їзді «НФ» колишнього представника президента у ВР, а нині — керманича фракції «БПП» Артура Герасимова — радше символічний жест, демонстрація на публіку «коаліційної вірності»: хоч подружжя, мовляв, і спить у різних ліжках, але одне одного не зраджує. А сварки — то таке: в усіх буває. Хоча випади  на адресу президента і «БПП» від «фронтового почету» Авакова з прив’язкою до «рюкзакової справи» вже не на сварку, а на мордобій змахують. Та й на з’їзді без словесних каменів у президентський город не обійшлося. Яценюк згадав президентові свою відставку, назвавши її помилкою. І завів у дуеті з Аваковим стару пісню про конституційну реформу з урізаними повноваженнями для гаранта.

Якщо очільник фракції «БПП» Герасимов завітав на зліт «фронтовиків» для картинки, то присутність на чужому партз’їзді прем’єра Гройсмана може бути знаком. Гройсман і сів у ще тепле крісло Яценюка, але це не завадило йому налагодити стосунки з «папєрєдніком» і його політичною силою. «Колишній» і «нинішній» уклали взаємовигідний ситуативний союз, спрямований на те, щоб послабити владну монополію Банкової. Притерлися — можна і про взаємну вигоду від виборчого союзу поміркувати? У «Народного фронту» немає рейтингу, але є ресурси. У прем’єра є своя партія («Вінницька європейська стратегія»), але не розкручена до всеукраїнського масштабу. Розкручувати своїми силами — дорого, а якщо у складчину? Чим не варіант як для Гройсмана, якому потрібно подбати про політичну страховку після відставки, так і для Яценюка, котрий шукає привабливішу партвивіску, ніж «Безрейтинговий Народний фронт»?

Якщо одного човна для всіх VIP-«фронтовиків» не знайдеться, прилаштовуватимуться порізно. Хтось — під вивіскою окремого проекту (до такого, ходять чутки, Аваков із Турчиновим приглядаються). Хтось у «чужих» списках — за принципом «підберіть мене».