Україна повинна навчитися говорити «ні!» не лише ворогам, а й союзникам

Щоб від Росії відчепилися, запропонував формально Крим продати. Україні мали би дати за анексію якусь компенсацію (“або фінансову, або нафтою і газом”), такі собі відкупні. Мовляв, тоді усі залишаться задоволені. Україна, яка,  за словами Земана, Крим і так вже не поверне, хоч щось натомість отримає, а з Росії нарешті знімуть санкції. І Європа зітхне з полегшенням. Цього Земан не сказав, але з контексту це випливає.

По суті,  черговий “корисний (але, мабуть, не безкорисливий) ідіот” Путіна сказав те, про що думають, мріють, але не наважуються сказати вголос європейські лідери з більш респектабельною репутацією. Втім, слова Земана про те, що “Україна має зрозуміти Європу”, є непрямим доказом того, що його непристойна пропозиція була узгоджена не лише з Кремлем, а й з нашими європейськими друзями, які аж пищать, так хочуть санкції з Росії зняти. Того ж дня, коли Земан запропонував  відчіпного за Крим, з’явилася інформація, що президент Росії Володимир Путін 12 жовтня у Сочі проведе зустріч з представниками німецького бізнесу.

Вкотре бачимо, коли мова заходить про високі ціни, наші західні друзі воліють тимчасово забути про хвалені європейські цінності. Цінності діють, коли не заважають цінам. Якщо доводиться вибирати, то ціни часто перемагають. Показовий приклад цього — історія продажу турбін для електростанцій, які німецька компанія Siemens в обхід санкцій продала Росії, а потім вони опинилися у Криму.  Після того, як вибухнув скандал, Siemens розіграв цілу виставу.  Представник компанії робив  “круглі очі” і запевняв, що Siemens не знав, що турбіни поїдуть  у Крим. Грозився подати на Росію в суд. Але з часом все затихло, ніхто, звісно, в суд не подавав. А у переліку компаній, які мають у Сочі зустрічатися з Путіним, є і Siemens. Ця німецька компанія і далі “грає вар’ята”: нещодавно відмовилась постачити обладнання Україні, мабуть, побоялась, що втратить “жирний” російський ринок. Ще один красномовний приклад подвійних стандартів бабці Європи — не менш скандальна історія будівництва газопроводу “Північний потік-2”. Попри те, що багато країн, які входять до ЄС, публічно виступили проти цього будівництва, розуміючи, що це політичний проект, бо позбавляє Україну транзиту, в Європі є багато прихильників поживитися на шовіністичних інтерсах Росії, погріти руки біля цього стратегічного газопроводу. Навіть такий принциповий у багатьох питаннях уряд Німеччини у цьому випадку поводиться двояко. Канцлер Ангела Меркель не бачить тут політики, каже, що це суто комерційний проект, який фінансують приватні компанії.

Схоже, частина Європи таки готова продати Україну, як у 1938 році продала Чехословаччину. Нинішній президент Земан не такий юний, щоб забути, як нацистська Німеччина анексувала Судети. Путін один до одного повторив те, що свого часу зробив Гітлер. Тому особливо цинічно, коли президент Чехії танцює під дудку сучасного Гітлера, а Європа наступає на ті самі граблі. Тим паче, усі чудово знають, до яких наслідків призводить політика умиротворення агресора: лише додає йому апетиту.  

Як Європа не пручалася, але хитрий Путін таки зумів її розколоти. Зокрема і такими дорогими проектами, як “Північний потік-2”. Навіть керівництво Ради Європи почало “крутити хвостом”, мовляв, через те, що Росія відмовилась платити свій внесок, у бюджеті організації утворилась дірка у 10 млн. євро. Нагадаю, Рада Європи тимчасово припинила повноваження російської делегації,  яка брати участь у засіданнях може, але не має права голосувати. Росія образилась і вчинила демарш: перестала їздити на засідання і платити внесок. І виявилось, для такої потужної структури проблемою є якихось 10 млн. євро. Насправді, думаю, розходиться не у цих смішних грошах, а у намаганні використати шантаж Росії як привід примиритися з нею.

Взагалі, те, що нині відбувається, нагадує своєрідну змову друзів Путіна проти України. Бо атака пішла по багатьох фронтах. Тут і Угорщина “підметушилась”, скориставшись нашим новим законом про освіту як приводом брутально наїхати на Україну. Знахабніла до того, що дозволяє собі шантажувати Україну, шкодити нашим європерспективам. А останній випадок, коли міністр закордонних справ Угорщини приїхав на Закарпаття і демонстративно відмовився від зустрічі з українським колегою, взагалі кричущий.

Чому деякі наші сусіди раптом так осміліли? Бо відчувають за собою підтримку “великого Пу” і слабкість України. Щоб таких речей у подальшому не було,  щоб Україні не викручували руки щодо Донбасу, не змушували підписувати чергові напівкапітуляційні “Мінські угоди”, українській владі треба нарешті навчитися говорити рішуче “ні!”. Не лише ворогам, а й союзникам.