Реінтегровувати Донбас, безумовно, варто

Реінтегровувати Донбас, безумовно, варто. Не ми створювали свою державу в цих обрисах, щоб розкидатися територією. Однак, є одне але, і воно принципове. І воно відобразилося в останньому варіанті законопроекту, внесеного до Верховної Ради. Це не закон про реінтеграцію. Це закон про державну політику щодо того, що ми маємо сьогодні: окуповані території, прифронтова зона, територія бойових дій, диверсійні групи і тому подібне. На сьогодні ми не можемо говорити про реінтеграцію, оскільки не маємо чіткого зрозумілого механізму, яким способом ми будемо повертати Донбас. Як повернемо – так і будемо реінтегрувати.

Це можуть бути кардинально різні варіанти. Умовно: Росія раптом йде на всі поступки, виводить звідти військових, прибирає бойовиків, вбиває Плотницького-Захарченка, лишає там звичайних, примітивних сепаратистів, у яких немає крові на руках, і потім наші західні партнери звертаються до нас, мовляв, тепер ваша черга, політична частина мінських домовленостей. Виконувати зобов’язання потрібно, який би не стояв крик у парламенті. Так чи так доведеться йти на реінтеграцію Донбасу відповідно до Мінських угод у повному обсязі. Для української влади це буде політично найболючіший процес.  Але цей варіант реінтеграції передбачає абсолютно специфічні механізми, які виписані у тому ж законі про особливості застосування місцевого самоврядування на Донбасі – контраверсійного, болісного. Однак його виконання наступить лише в тому випадку, якщо на Донбасі будуть проведені вибори за абсолютно демократичними принципами, на які поки що там сподіватися не доводиться. Але якщо відбудеться такий варіант повернення Донбасу, то реінтеграція буде саме такою.

Для Донецька та Луганська процес реінтеграції буде складнішим за Слов’янськ та Краматорськ

Зовсім інший варіант, якщо Росія матиме власні проблеми, їй буде не до Донбасу, тому вона забереться звідти. Україна туди нормально заходить військами, бере повністю територію під свій контроль, про жодні мінські домовленості вже мови немає, ми фактично взяли Донбас військовою силою, розуміючи, що тепер це вже війна не з Росією. Зараз починати війну за Донбас означає воювати з російською армією та державою.

Уявімо, що ми забираємо Донбас, воюючи лише проти тих залишків бандформувань. За тижні повертаємо Донбас собі, зрозуміло – там всіх заарештовуємо відповідно до чинного кримінального кодексу, без амністій. У такому випадку абсолютно інший шлях реінтеграції – по суті шлях пізній хорватський, коли Хорватія повернула назад свої території, які перебували під контролем миротворчих сил ООН – вони не панькалися. Хоча, вони там фактично геноцид зробили і території, на яких сербське населення становило 80%, раптом виявилися зі 100% хорватського населення. Зрозуміло, що у нас аж такого не буде, але зрозуміло, що процес реінтеграції буде йти в силовому варіанті: військові адміністрації без права на вибори на найближчі 5 років, без інших утворень, окрім територіальних громад – зовсім інший шлях реінтеграції.

Можуть бути ще кілька способів повернення і, відповідно, абсолютно різні шляхи реінтеграції. Говорити сьогодні про те, якою має бути реінтеграція просто не можна. Тому добре, що законопроект у кінцевому варіанті не є законом про реінтеграцію Донбасу. Її черга буде тільки коли буде розв’язано питання повернення території.

Безумовно, реінтегрувати ці території потрібно. А для тих, хто вважає, що цих людей ніколи не вдасться реінтегрувати є дві картинки зі Слов’янська та Краматорська. На початку: українські БТРи, оточені українським населенням з криками «злазьте» – сепаратисти фактично можуть повністю опиратися на місцеве населення. Буквально за кілька місяців українська армія звільняє ці території і в цих містах абсолютно нормальне,  більш-менш спокійне українське життя, якщо не рахувати певні політичні збочення. Я маю на увазі традиційні симпатії до представників колишньої Партії регіонів, які вже давно перемалювалися, показують себе українськими політичними діячами, тихенько запхали поглибше російські триколори. Але реінтеграція Слов’янська та Краматорська відбулася майже безболісно і тому є дві причини. По-перше, вони аж занадто добре побачили інший бік, а друга – давайте не забувати  поняття патерналізму: люди, які живуть на сході не є в чомусь гірші, вони абсолютно нормальні. Але ця риса іноді набуває вигляду інфантильності, а іноді – відвертого патерналізму. Тобто вони хочуть бачити сильну владу, яка за них вирішує проблеми. І проблеми їхньої безпеки, і їхнього забезпечення, і влади, яка є безальтернативною. Ситуація там змінилася не в політичному плані, а в світоглядному. Тому що політично як колись орієнтувалися на Партію регіонів, так і сьогодні на Опоблок орієнтуються.

 Хоча для Донецька та Луганська процес реінтеграції буде складнішим за Слов’янськ та Краматорськ. Але не катастрофічно.

Джерело: Новое время