ЄС матиме новий “головний біль” - Каталонію

Стороннім спостерігачам каталонського конфлікту він має здаватися дивним. Мовляв, навіщо Каталонії, найбагатшій провінції Іспанії, “бодатися” з центральною владою? Тільки встигай рахувати гроші, які залишають у приморській автономії, багатій на історичні й культурні пам'ятки, численні туристи. Тим більше, каталонський парламент і уряд мають нині широкі повноваження, зокрема, з питань мовної і освітньої політики.

Коріння сучасної “війни” між Барселоною і Мадридом - у трагічній історії. Іспанія кілька разів забороняла каталонську мову й культуру. Востаннє це було, за історичними мірками, зовсім нещодавно - за диктатури генерала Франко. Під час громадянської війни в Іспанії, наприкінці 30-х років минулого століття, Каталонія була оплотом республіканців, які протистояли франкістам. Коли останні взяли гору, Франко помстився: каталонську (каталанську) мову було репресовано. Навіть на вулицях, пригадують каталонці, забороняли говорити каталанською... Використовуючи історичні образи каталонців, деякі політики автономної провінції зуміли переконати її жителів у тому, що вони “годують” усю Іспанію. А коли станемо незалежними, мовляв, тоді й заживемо...

Після того, як парламент Каталонії призначив на 1 жовтня референдум щодо незалежності, Мадрид відреагував жорстко (звісно, за європейськими мірками). Не довіряючи каталонській поліції, центральна влада перемістила у провінцію надійних, із її точки зору, правоохоронців, Цивільну гвардію. А також затримала представників уряду Каталонії, причетних до організації референдуму. Мадрид назвав каталонський референдум абсолютно не законним... Усе це розлютило гарячих каталонців. (А з іншого боку, хіба могла іспанська влада спокійно спостерігати за тим, як розпадається країна?). І в неділю, 1 жовтня, на виборчі дільниці прийшли навіть ті жителі Каталонії, які донедавна не підтримували незалежність.

Ситуація, що склалася після референдуму, нагадує патову. Уряд Каталонії заявив, що за незалежність проголосували понад 90 % тих, що прийшли на дільниці. Хоч у голосуванні взяли участь менше половини тих, хто мав на це право, понад 90 % “за” не залишають урядові провінції шляхів до відступу - тепер мусить, як і обіцяв, проголосити незалежність. Водночас, уряд Іспанії говорить, що жодного референдуму не було. Тому, мовляв, навіть якщо Каталонія проголосить зараз незалежність, це не матиме жодної юридичної сили... Але що реально може зробити Мадрид для того, аби заблокувати ймовірне рішення Барселони? Нові криваві сутички на вулицях, до яких неодмінно призведе рішення про силовий сценарій, лише посилить градус протистояння. І збільшить кількість каталонців, які на можливому повторному референдумі (вже законному, за згодою Мадрида й Барселони), проголосують “за”.

Єврокомісія уже заявила: якщо Каталонія відокремиться від Іспанії, опиниться поза межами ЄС. Попри це, анклаву, що несподівано з'явиться на території євроспільноти, ЄС приділятиме значну увагу. Не виключено, що за рахунок дискусії про європейські прагнення своїх східних сусідів, насамперед України.

Ще одна потенційна небезпека каталонського прецеденту (якщо Каталонія таки здобуде незалежність від Іспанії) - він може зіграти на користь Путіну. “Ось бачите, - скажуть у Кремлі, - у Каталонії, як і в Криму, теж відбувся референдум. Іспанія його, як і Україна кримський, не визнала, але Каталонія стала незалежною, - бо так вирішив її народ на референдумі. Чому ж тоді Крим, де народ вирішив приєднатися до Росії, не мав право цього зробити?”. Маючи такий “аргумент“, Кремль вимагатиме від ЄС скасування санкцій, запроваджених за анексію українського Криму. Цю вимогу підхоплять усі фінансовані Москвою європейські політики (а їх чимало). Не факт, звичайно, що серйозні лідери ЄС, на кшталт Ангели Меркель і Емануеля Макрона, до цього галасливого “хору” прислухаються. Але щось Путін, можливо, виторгує...