Повне альо…

Серед читачів «Високого Замку» є чимало львів’ян, у квартирах яких раптом «заглухали» стаціонарні «укртелекомівські» телефони.

І не на день-два, а на тиждень і довше.  Замінивши апарат, перевіривши до міліметра цілісність дротів у помешканні, люди переконувалися: несправність – поза зоною їхньої досяжності, вона – на совісті  «Укртелекому». Тим часом   абонплату за «мертвий» телефон справно нараховували.

   Раніше у Львові були бюро ремонтів телефонів для кожної підстанції. Туди додзвонювалися без проблем,  несправності тут же усувалися. У випадку обриву лінії чи інших пошкоджень на місце прибував монтер і ліквідовував їх. Тепер ситуація змінилася кардинально. Бо «Укртелеком» також не стоїть осторонь «реформ».

   Існує один номер телефону, вказаний на бланках рахунків на оплату, за яким абонентові слід звертатися з будь-яких питань. Щоб додзвонитися до оператора зі своїми бідами, треба після команд жіночого голосу-робота  виконати низку операцій з натискання різних цифр, «зірочок» і «решіток». Цей марафон з безконечною музикою у слухавці може тривати й півгодини. Неабияке випробування для нервової системи! Завершується воно часто-густо повідомленням про те, що вільних операторів у цей момент немає. Якщо пощастить, «живий» голос запише ваші претензії і порекомендує чекати кращих часів. Доки? Цього не знає ніхто. Бо аварійний телефон –  у Києві і ЄДИНИЙ на всю Україну!

   Звернутися особисто зі скаргою у львівську дирекцію «Укртелекому» – справа майже безнадійна. По-перше, зі свого офісу на вулиці Генерала Чупринки її філія виселилася, і у тих червонокам’яних хоромах, судячи з оголошення на воротах, буде відтепер дитячий садок. А у конторі на вулиці Дорошенка – стовпотворіння.   Тож, щоб потрапити на «прийом» до жіночок у залах обслуговування клієнтів, треба вистояти довжелезну чергу. А ті  обслуговування здійснювати не квапляться. Нехтуючи присутністю роздратованих скаржників-прохачів, можуть базікати з якимось приятелем телефоном. Або на підвищених тонах з’ясовувати на весь зал, хто з них і наскільки сьогодні запізнився на службу, а напередодні завчасно пішов додому.  Врешті все зводиться до переадресування вашої скарги за тим самим єдиним на всю Україну телефоном і пояснень, що ця працівниця «телефонними майстрами не командує».

   У часи бездротового Інтернету, коли мобільні телефони є у кожного, а у ньому – безліч FМ-радіостанцій, «Укртелеком» робить усе, щоб не привабити,  а відштовхнути від себе клієнта. Не дивно, що значну частину звернень туди становлять заяви громадян про відімкнення у них радіоточок і стаціонарних телефонів.

   У рекламі про працевлаштування, набору на навчання, надання послуг все частіше вказуються номери мобільних телефонів рекламодавців. Неважко здогадатися, що все це разом вкупі призводить до хай і поступового, але неухильного зменшення грошових надходжень «Укртелекому».

   На останок – мова про мову.  Знявши вдома трубку телефону, почув голос якогось дівчиська. Представившись оператором  львівського «Укртелекому» без імені й без номера, воно бездоганною російською мовою заходилося нав’язливо пропонувати мені послуги Інтернету  в «Укртелекомі». Перепитав по-українськи, чого хоче ця незнайомка, а вона, знов-таки по-російськи, защебетала про райдужні перспективи співпраці з львівським «Укртелекомом». Хоча для себе все давно вирішив, сказав, що подумаю, і запитав мою співрозмовницю, як її звати-величати. «Вікторія!» – радісно повідомила і кинула трубку. Що у перекладі – перемога. Тобто повна перемога «Укртелекому» над здоровим глуздом. Одне слово, повне альо.