Міхо, Міхо… З ким тепер ти п’єш вино?

Цирк  і клоуни поїхали, а осад залишився.

Міхеїл Саакашвілі покинув Львів, де міський голова Андрій Садовий організував йому “феєричний прийом”, і помандрував іншими містами України. Хоч він і намагається щоразу створювати навколо себе нові інформаційні приводи, але градус напруги відчутно спав. Навряд чи йому вдасться найближчим часом розіграти більш яскраве шоу, ніж “прорив” західного кордону України. Хіба буде “брати” Банкову?..

 Коли емоції трохи вляглися, а політичне життя країни потекло  у більш-менш звичному ритмі, можна зробити деякі висновки. Їх мають зробити і влада, і опозиція, і народ.

 Почнемо з влади. Коли Саакашвілі і його прихильники кажуть, що у всьому винен Порошенко, і саме він повинен нести усю відповідальність, то значною мірою мають рацію.  Саме влада дала точний пас опозиції, аби та забила гол в її ворота. Усієї цієї ганьби для країни не було б, якщо б Порошенко не ухвалив волюнтаристське рішення позбавити Саакашвілі громадянства. Не знаю, хто йому це порадив, але з такими радниками і ворогів не треба. Втім, президент сам має голову на плечах, і мав би прорахувати наслідки. Замість цього  — помилка за помилкою. Заяву Саакашвілі про повернення в Україну влада сприйняла панічно. Знову гору взяли емоції, як наслідок, нагнітання ситуації. З одного боку, ситуацію нагнітав Саакашвілі, з іншого — влада. У такій атмосфері іншого результату, ніж те, що сталося, бути не могло. Ці ідіотські “замінування”, зупинки поїздів, незрозумілі тітушки… Все це показало страшну дурість тих, хто у найвищих кабінетах ухвалює рішення. Щастя, що обійшлося без жертв. Бо мало чого бракувало до справжньої катастрофи… Здається, в останній момент до влади таки прийшло розуміння, до чого все йде. Головний висновок, який би мав зробити президент, —  не шукати простих виходів зі складних ситуацій. Ну і звільнити радників, які працюють за єдиним принципом, — догодити шефу.

 Тепер щодо опозиції. Вона зганьбилась ще більше, ніж недолуга влада. Принаймні електорально точно не виграла,  бо сплюндрували один зі символів держави — державний кордон.

 Зрозуміло, вороги президента вирішили скористатися “саакашвілігейтом”. Але наслідків також не прорахували. Маю на увазі політичних опонентів Порошенка, а не ворогів України. Останні якраз усе добре прорахували і організували. Вони і використали так званих корисних ідіотів, які через свої політичні амбіції України не бачать. Свої тимчасові політичні дивіденди вони поставили вище за інтереси держави, за її честь і гідність. На жаль, до цієї категорії потрапив і винуватець подій — моє чергове політичне розчарування. Проривом кордону Саакашвілі помножив на нуль увесь свій політичний капітал. Принаймні у моєму розумінні… Для мене він, як політик, на якого ще донедавна мала великі сподівання, вмер. Тепер Міхо може розраховувати хіба що на прихильність екзальтованих тітоньок постбальзаківського віку (такі у Львові яструбами кидалися на журналістів, які ставили Саакашвілі незручні питання) або ура-патріотичних чоловіків. Це той електорат, який не мав до кого прибитися після сходження з політичного Олімпу Віктора Ющенка…

А що народ, яким так безпардонно прикривався Міхеїл Саакашвілі (“народ вирішив мене винести на руках”, “кордон належить народу” і тому подібне)? Народ має тверезо проаналізувати дії  і влади, і опозиції. Зрештою, події на кордоні показали, хто є ху.