Театр одного президента

Традиційне послання президента до Верховної Ради — як виступ гаранта перед новорічним боєм годинника. Тільки довше, у прямому ефірі і без ялинки на задньому плані. Знаєш, що нічого принципово нового не почуєш, але все одно сидиш перед телевізором, сподіваючись вловити те, що між рядками президентського спічу прочитується. Зрештою, і декорації можуть багато про що розповісти. Як, наприклад, ледь не депутатський аншлаг під час виступу президента Порошенка.

Хтось скаже, що незвична для парламентських буднів «залюдненість» у сесійній залі — вияв поваги до президента як до глави держави. Тут не посперечаєшся. Тільки є один нюанс: повага до гаранта Порошенка зумовлена не його посадою (принаймні — у більшості), а його можливостями на цій посаді. Успіхи Петра Олексійовича на «виховному фронті» визнають навіть його запеклі опоненти. Методи Макаренка Порошенкові ні до чого — у нього свої є. Кілька хай і незразкових, але показових шоу з генпрокурорськими поданнями на депутатів діють не лише як заспокійливе, а й як стимулятор лояльності і зговірливості. Якщо вірити, що у «загашниках» Генпрокуратури чекають свого часу подання ще на чотири десятки нардепів (хоча у ГПУ від цієї статистики відхрещуються), то такими темпами Верховна Рада скоро взагалі зразковою для президента стане. Так само дружно, як «уважили» порошенківське послання, депутати і голосувати візьмуться за все, що матиме благословення Банкової. І не тільки через примусово набуту слухняність. А й тому, що добути до кінця каденції дуже хочеться — без дострокових виборів і бажано з імунітетом.

Батіг — добре, але пряник на додачу не завадить, вирішив Порошенко, заколисуючи Верховну Раду запевнянням про те, що наступні вибори в Україні мають бути лише плановими: жодних дочасних перегонів — ні парламентських, ні президентських. А щодо депутатської недоторканності, то цього дракона треба обов'язково побороти. Вже і негайно, але не для цього парламенту, а для наступників, підлив Порошенко депутатам чергову порцію валер'яночки. «Давайте ухвалимо це рішення, з введенням його у дію з 1 січня 2020 року — для депутатів вже наступної Верхової Ради», — заявив президент, вдоволено спостерігаючи за реакцією залу. А вона була красномовною: пропозиція Порошенка зірвала гучні депутатські оплески. Забувшись, плескали, мабуть і ті, хто завтра знову рватиме перед камерами «тільняшки» за скасування депутатського імунітету без жодних відстрочок. Президентське «ні» позачерговим виборам не гарантує ж, що ці вибори точно не нагрянуть.

Це і Порошенко прекрасно розуміє, не оминаючи найменшої нагоди вкласти у  вуха електорату те, що електорат хоче почути, і на чому можна ефектно попіаритися.  А коли в твоєму розпорядженні — парламентська трибуна, гріх цим не скористатися. Президентське звернення хоч і адресоване народним обранцям, але вклинити у нього «25 кадр» для народу ніхто не забороняє. У виступі Порошенка цих кадрів було стільки, що не лише на передвиборчий ролик, а на  ціле агіткіно вистачило б.

Для затравки президент використав свою головну фішку — безвіз з ЄС, назвавши це досягнення головним підсумком «трирічної спільної реформаторської роботи». Схоже, гарант і його спічрайтери прислухалися до критики про те, що у президентських промовах і виступах — нескромний   перебір із займенником «я». У своєму зверненні до ВР Порошенко, на диво, не зловживав «яканням», натомість кілька разів акцентував на «гуртових» заслугах, дякуючи і парламенту, й уряду. Для образу господаря-організатора, здатного згуртувати задля спільної справи і результату, — те, що треба.

Підвищення мінімальної зарплати, нарощування планів з ремонту доріг, пенсійна, медична, освітня реформи, відродження українського кіно, запровадження україномовних квот… За півтори години свого виступу президент виклав чи не всю історію реформаторства. Мовляв, свідомо приділив більшу увагу у спічі позитивним зрушенням, аби кожен, хто дивиться чи слухає, мав змогу переконатися: в умовах російської агресії «Україна не просто захистила себе і вистояла, а й знайшла сили змінюватися і рухатися вперед». Такий собі сеанс навіювання від Порошенка. Позитиви в країні, звісно відбулися. Але імітованих реформ наразі більше. За принципом «крок вперед — два на місці» далеко не зайдемо. Та ще й ризикуємо втратити те, що здобули, включно з довгоочікуваним безвізом.

Про успіх на шляху реформ можна буде говорити лише тоді, коли висновки про зрушення і рух вперед народ робитиме не з президентських виступів і послань, а зі своїх непорожніх після сплати за комуналку і продпайку кишень. Наразі ж маловтішна статистика про статки українців і невпинне зростання «трудової української діаспори» по світах красномовніші за президентську картинку «євроремонту».

Чого президентові Порошенку не позичати, то це ораторської вправності й акторських здібностей. З точки зору красномовства і театральності його виступ  був витриманий від початку і до кінця. Міміка, жести, гра голосом (в одних моментах Порошенко ледь не до шепоту його стишував, в інших — різко накручував децибели), вміння тримати увагу публіки (найболючіше, тему Донбасу і Криму, президент «розкидав» по всій промові, постійно додаючи їй емоційного градусу)  — майстерно! За ефектність президентові — тверда «п'ятірка». Та все ж головний предмет у табелі успішності — ефективність.