Чи треба з хама робити пана, а з ворога – друга?

З приводу міні-твору на ЗНО з української мови та літератури.

Це була частинка сертифікаційної роботи ЗНО з української мови та літератури. Я назвав це міні-твором, а офіційна назва — “власне висловлювання”. Цей складник тесту є найцікавішим і найскладнішим. “Тягне” на 20 балів зі 104 можливих. Гадаю, ця головоломка може зацікавити людей будь-якого віку. Можна перевірити свою пам’ять, “залишкові знання” художньої літератури, здатність до морально-етичних, філософських роздумів. А завдання було таким:

«Часто можна почути думку, що з грубою, невихованою людиною варто говорити “її мовою”, оскільки вона, мовляв, не розуміє іншої. Водночас багато хто вважає, що коли в стосунках із такими людьми ми почнемо грати за їхніми правилами, то вже нічим не відрізнятимемося від них. Як варто чинити, зіткнувшись з невихованістю, непорядністю іншої людини? Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва (зазначте автора і назву твору, укажіть на проблему, порушену митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або прикладами із життя…».

Ілюстрація до «Кайдашевої сім’ї».

Автор цієї замітки має пристрасть до опитувань. Розпитав 30 учасників ЗНО. Переважна більшість випускників шкіл сказали, що на грубість відповідають грубістю. П’ятеро осіб сказали, що треба діяти у дусі християнських принципів — любові і прощення. Так, мовляв, вчив Ісус Христос. А от щодо прикладів з художньої літератури чи інших видів мистецтва, то тут повний завал… Лише троє з опитаних згадали художні твори — “Тіні забутих предків”,“Кайдашева сім’я”, “Лісова пісня”, “Гаррі Поттер”…

Завітав я і на філологічний факультет Франкового університету. Троє студенток третього курсу нічого не могли сказати. З 6-ти студенток 4-го курсу лише одна — відмінниця навчання Адріана Генц — навела приклад з “Кайдашевої сім’ї”, згадала Мотрю, яка спочатку воювала зі свекрухою, а потім змінила тактику, стала хитрішою…

 Двоє мудрих журналістів (далеко не шкільного віку) майже одночасно подумали про “Собаче серце” Булгакова. Професор Преображенський хотів перетворити Шарикова на людину, виховував його, а потім зрозумів, що то марна справа, якщо у людини — собаче серце…

 Прокоментувати доцільність і складність теми такого міні-твору, наведених прикладів з художньої літератури я просив завідувача кафедри української літератури Франкового університету професора Тараса Салигу, але він категорично відмовився.

 Коментар для «ВЗ»

 Ірина Фаріон, доктор філологічних наук

— Абсолютно недоцільна тема цього “власного висловлювання”, тому що текст винятково політичний. Цей текст закидає у підсвідомість дитини інфекцію толерантності. Коли в країні йде війна, нас ніби закликають розмірковувати на теми, чи сісти за стіл переговорів з бандюками і пити з ними каву та філософствувати, як це негарно — так поводитися. Це загальна стратегія Міністерства освіти і науки. Тепер щодо прикладів з художньої літератури. Я б навела приклад з твору “Яса” Юрія Мушкетика. Сірко йде визволяти бранців з турецької неволі. Щось вони не дуже хочуть повертатися в Україну. Каже він їм: “Хто хоче вертати в Україну, станьте по праву руку, хто не хоче — по ліву…” Стали. Веде їх Сірко в Україну. Провів кілька кілометрів і зупиняє своїх воїнів. Наказує усіх, хто став по ліву руку, — знищити. Навіщо в Україні раби? Тут доречно згадати рядки поета Бабія:

 Не проклинайте наших ворогів,

 Не називайте їх катами,

 Найбільший ворог наш — між нами…

 “Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці…” Не згинуть! Процитуйте Тараса Шевченка: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте…”

 Дитину треба орієнтувати, що ти, козаче і козачко, — в облозі, ти живеш в окупованій Україні. Яка може бути толерантність? З ким?

 У цьому міні-творі посилалися на Ісу­са Христа, аргументували лавандовою християнською водичкою. Нехай би згадали, як поводився Ісус Христос у храмі. Що він зробив з торговцями? Поперевертав їхні лавки догори дном… А чи подав Ісус Христос руку сатані? Нехай прочитають “Давидові псалми” Тараса Шевченка… “Блаженний муж на лукаву не вступає раду. І не стане на путь злого, і з лютим не сяде…” А ще діти мали б згадати, що “стане правда-мста”…

 Наводили приклади з “Кайдашевої сім’ї”. Мовляв, Мотря змінила тактику щодо Кайдашихи. Мотря не скорилася, вона “зламала хребет” своїй свекрусі…

— Коментуєте завдання міні-твору не як філолог, а як політик…

— Ні, я говорю як людина, яка сприймає українську літературу як світоглядну зброю.

— Років з 15 тому одна філолог в Інституті післядипломної педагогічної освіти висловлювала таку сентенцію: “Дітям не цікава українська класика. Вивчають її з примусу, бо проблеми людей минулих століть далекі від їхніх повсякденних турбот… У юнацькому віці і література має бути юнацька…”.

— Не згодна. Які у наших учнів повсякденні турботи? Сидіти в Інтернеті, ганяти футбол, глушити пиво, ходити на дискотеки? Треба працювати з дітьми, а не відбувати формально уроки. Моя дитина виростала на українській класиці. Тепер у мене внучці трохи більше місяця. Біля її ліжечка лежить “Лис Микита” Івана Франка. Класика актуальна завжди. Ми — країна непрочитаних класиків. Тому і не маємо повноцінної держави, не маємо перспективи, зрештою, не маємо належної освіти.