Прощаючись з немитою Росією, щільно зачиняємо двері...
“Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ. И вы, мундиры голубые, и ты, им преданный народ” , - президент України на урочистій церемонії з нагоди набуття довгоочікуваного безвізового режиму між Україною і ЄС натхненно процитував російського класика Михайла Лермонтова.
Оцінюючи цю історичну подію, Петро Порошенко заявив, що Україна вступила в іншу історичну епоху, і цей крок знаменує остаточний розрив з Росією.
Якби все було так просто. Сказав “Прощай” - і “немытая Россия” від нас відчепилася. На жаль, не відчепиться. Наші “заручини” з ЄС (маю на увазі і безвіз, і Угоду про асоціацію, яка набуде чинності у повному обсязі з 1 вересня) діють на Путіна, як червона шмата на бика: очі наливаються ненавистю, злобою й агресією. Не випадково саме у ці святкові для України євродні на сході загострення — агресор біситься.
Запровадження безвізового режиму з ЄС, звичайно, не варто недооцінювати, це направду епохальний крок, але не слід і переоцінювати. Принаймні, точно не можна на цьому зупинятися і спочивати на лаврах.
Тепер важливо робити наступні, не менш знакові та рішучі кроки. І робити їх чимшвидше, не тупцюючи на місці. Насамперед врешті-решт запровадити візовий режим з країною-агресором. Розумію, чому влада боїться робити цей крок та усіляко відтягує неминуче. В Росії працюють мільйони українських заробітчан, і запровадження віз стане для них колосальною проблемою. Думаю, саме долею наших заробітчан Росія шантажує українську владу. А ще офіційний Київ боїться реакції “гастарбайтерів”, які повернуться з Росії і почнуть бунтувати. Бо сприймають заробітки в Росії (знаю таких, що їздять туди п’ятнадцять років!) як єдиний спосіб заробити. Інших варіантів не розглядають, хоча у тій же Європі могли б заробляти не менше...
Але, як кажуть у народі, вовків боятися - у ліс не ходити. Сказав “А”, кажи “Б”. Саме зараз, на фоні ейфорії щодо безвізу, цілком логічно зробити наступний крок — запровадити візи для “братнього народу”. А то якось дивно ми прощаємося з “русским миром”, йдемо, не зачиняючи за собою дверей. Їх не просто треба зачинити, а гримнути з такою силою, щоб у Кремлі штукатурка посипалась...
