Лінія невидимого фронту, або Дещо про інформаційну війну

Видатний китайський полководець і військовий теоретик Су Цзи, трактати якого дотепер студіюють у військових академіях усього світу, ще у VІ столітті до нашої ери писав, що у війні переможе той, хто досягне переваги ще до початку безпосереднього зіткнення з супротивником на полі бою. Мав на увазі те, що сьогодні називаємо інформаційною війною.

Цей нині поширений термін зовсім недавно майже не вживався навіть  на факультетах журналістики. Втім, мудрий професор ЛНУ імені І. Франка Володимир Здоровега на початку 2000-их пророче розробив і читав спецкурс «Інформаційні війни». Лекція для п’ятикурсників саме з цього предмета виявилася у квітні 2006 року останньою у його житті…

Інформаційні, зокрема телевізійні війська, – можливо, найсильніший  з усіх родів сучасної російської армії. Пропаганда, як і контрпропаганда, – неодмінні складники інформаційної війни, яка використовує брехню, напівправду, дозованість повідомлень,  маніпулювання і заволодіння масовою свідомістю. Інформаційний фронт  Росія відкрила проти України задовго до початку бойових дій на Донбасі.

Маю на увазі не лише мас-медіа, хоча вони  є головною ударною силою цієї війни. Тут цілий комплекс факторів, який включає освіту, культуру, літературу.

У радянські часи у  військових училищах і академіях готували офіцерів за спеціальністю «Спецпропаганда», що розшифровувалося так: «Моральне розкладання військ і населення супротивника». Її отримували також і випускники факультету журналістики Франкового університету як офіцери запасу після закінчення військової кафедри. Ліквідація такої підготовки вже в незалежній Україні – один з елементів системного розвалу наших Збройних сил. І одна з перемог Росії на інформаційному фронті.

Невдовзі після початку війни на Донбасі відомий харківський письменник Сергій Жадан зі своїм гуртом «Космічні собаки» виступав у прифронтовій зоні. Приймали їх там дуже тепло. В одному з міст Донбасу Сергій запитав літню бібліотекарку, хто ще з українських письменників побував тут в останні роки. «Після того, як у 1963 році тут виступав наш земляк Володимир Сосюра, більше ніхто», — відповіла.

— Добре, що діти зі східних регіонів на Різдвяні свята їдуть на Галичину, в Карпати, — вважає головний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Національної академії наук України, доктор психологічних наук професор Вадим Васютинський. – Але це тисячі, а треба – сотні тисяч. Для цього потрібна державна програма. Якби за 25 років кожен школяр із Донбасу побував у Західній Україні, не було б цієї ненависті. Молодь на Донбасі почала відновлювати українську ідентичність. А старше покоління принципово не зміниться, його й чіпати не варто. Треба дбати про україномовність дитячої та молодіжної культури.

Два роки тому один з підрозділів Збройних сил України базувався у прифронтовій смузі в Луганській області у покинутій школі. Там у бібліотеці воїни знайшли підручник «Країнознавство» для 5-го класу — звісно, російською мовою. У ньому поруч з портретом Путіна написано, що Україна – вигадане утворення, нема такої держави. На початку підручника зазначено, що видали його за сприяння посольства РФ в Україні, але його схвалило  Міністерство освіти і науки України. Рік видання – 2008-й, коли президентом був не Янукович…

Сьогодні багатьом з тих хлопців, які всі ці роки навчалися у школах Донбасу за цим підручником, — 18−21 рік. І я не знаю, по який бік фронту вони воюють…