«Ніколи знову!» і «Можемо повторити!». Перше — це гасло України та усього цивілізованого світу, під яким відзначають День перемоги у Другій світовій війні. Друге — гасло путінської Росії. Якщо у Європі в День перемоги згадують жахіття війни, вшановують пам’ять загиблих, несуть квіти до пам’ятників героям, то в Росії влаштовують танці на кістках: масові гуляння, шоу-програми, карнавали з переодяганням у гімнастерки, на яких брязкають фальшиві медалі. Навіть для песиків примудряються пошити військову одежину. У світі у цей день згадують, якою ціною далась перемога і чим загрожує хвороба мілітаризму. В Росії, яка переживає рецидив цієї хвороби, прагнуть трагедію “повторити”. Можливо, це “побєдобєсіє” підштовхне світ до розуміння, яку небезпеку становить путінський режим. Що війна на Донбасі — це перші, але точно не останні спроби реалізувати це божевільне гасло. Те, що це спроби не останні, чудово зрозуміли вчорашні союзники Путіна. На цьогорічний парад перемоги до Москви не приїхали ані Лукашенко, ані Назарбаєв, ані Саргсян... У Казахстані напередодні Дня перемоги з пам’ятника георгіївську стрічку зняли, щоб біди не накликати (рік тому Путін сказав, що Казахстан ніколи не мав державності). Вони розуміють, чим пахне оце “побєдобєсіє”, і, від гріха подалі, відмежовуються від такої політики. Лише один президент Молдови Ігор Додон стояв біля господаря Кремля як непорозуміння. Так і просився підпис під цією епічною фотографією: “Зустрілися дві самотності”.
... Це ж як треба було зазомбувати народ, щоб молоді мами добровільно, зі щенячим ентузіазмом, одягали власних малюків у військову форму та катали на дитячому танку з написом “На Берлін!”. Ці мами справді хочуть, щоб їхні діти повторили подвиги дідів? Що вони прагнуть повторити? Кривавий котел, куди бездарне радянське керівництво безжалісно, з особливим цинізмом і садизмом кидало солдатів? Хочуть виростити для путінських авантюр нове гарматне м’ясо? Сьогодні росіяни, як на справжньому карнавалі, радісно ходять з портретами загиблих дідів. При цьому навіть не замислюються над тим, яку жахливу перспективу їм нав’язують. Так званий Безсмертний полк перетворився у безсоромний фарс. Вшанування пам’яті - у демонстрацію сили. У культ війни. Ті, хто сьогодні з патріотичним запалом носять портрети загиблих, не замислюються, що влада в такий спосіб морально готує свій народ до того, що незабаром будуть так само носити їхні портрети. Втім, дно вже пробито. Поряд з портретами “дідів” дехто ніс фотографії Гіві і Мотороли.
Ось чому Путін так педалює тему війни, паразитує на святі Перемоги. Йому потрібна нова війна. Він її вже веде, тільки боягузливий світ не хоче це визнати та намагається умиротворити агресора, як колись умиротворяв Гітлера. Але Путіну мир не вигідний. Лише війна робить його світовим гравцем, з яким інші лідери через “не хочу” змушені говорити. Лише війна легітимізує його у самій Росії. Гасло “Можемо повторити!” - це не лише узурпація перемоги і не лише залякування світу та відповідь на санкції, це, в першу чергу, сигнал власному народу, спосіб об’єднати росіян навколо мілітаристської ідеї. Це своєрідне продовження радянського гасла “Народ і партія єдині”. В умовах колосальної соціальної нерівності, коли країну, по суті, приватизували кілька сімей, наближених до Путіна, людям треба кинути кістку, яка має відвертати увагу від внутрішніх проблем і протиріч. Націю має об’єднати спільний ворог. Путін нав’язує росіянам психологію оточеної фортеці.
Якщо не буде зовнішнього ворога, то накачаний ненавистю народ може побачити внутрішнього. Крім того, війна завжди виправдовує авторитаризм, сильну руку. Дає індульгенцію на незаконне зміцнення влади. І тут проекція на Другу світову війну якнайзручніша. Тоді була сильна рука, і завдяки Сталіну перемогли. І тепер потрібна сильна рука, щоб “піднятися з колін” і “перемагати”... В такий спосіб Путін намагається виправдати і внутрішній “бєспрєдєл”, і зовнішню агресію.
