Передплата 2024 «Добра кухня»

Маневрування потужностями енергоблоків АЕС - запорука завершення війни на Донбасі

Будь-яка війна має на меті досягнення економічних переваг. Захоплення Криму Росією мало на меті контроль над величезними родовищами газу, - щоби заробити чималі гроші на продажу ліцензій і угодах про розподіл продукції на шельфі Криму. Водночас Україна не зможе відмовитися від імпорту газу, що забезпечить додатковий прибуток «Газпрому».

На відміну від кримського газу, донбаське енергетичне вугілля не потрібне Росії, бо свого, з Кузбасу, немає де діти. Але контроль над цією сировиною можна використати для тиску на Україну, бо генерація електроенергії в Україні залежить і від теплових електростанцій, які працюють на вугіллі. Особливо тих семи електростанцій, що працюють на вугіллі марки А, яке є ресурсом, притаманним виключно окупованій частині Луганської області. Власне, амбіції донецько-луганських власників шахт і базувалися на цій залежності. Бо як інакше пояснити їхнє бажання мати привілеї, яких не має жодна інша область України? Вони вимагають навіть дивного права вето у питаннях зовнішньої політики держави.

Теплова електрогенерація у загальному балансі виробництва електроенергії - менше 40% всієї продукції. Але вона є маневровою потужністю, яка дозволяє регулювати виробництво продукції відповідно до потреб. Атомна електроенергетика становить 60 відсотків всіх потужностей, але вона має певні обмеження - щодо можливостей виробництва електроенергії відповідно до зростання або зменшення попиту в різні години доби, або у різних регіонах України.

Найпотужніша з чотирьох атомних електростанцій України - Запорізька АЕС, на якій встановлено шість енергоблоків (усі тисячники), не може використовувати всю їхню потужність водночас, бо бракує пропускної здатності ліній електропередач. Якнайшвидше введення в експлуатацію ще однієї повітряної лінії суттєво збільшило би можливості Запорізької АЕС. Але слід це робити без зволікань, як і взагалі все, що робиться під час війни для прискорення перемоги.

На двох інших станціях, Рівненський і Хмельницькій, сумарно теж шість енергоблоків, але два з них меншої потужності. Збільшення можливостей цих станцій залежить від наявності ліній електропередач на схід, де споживається значно більше електроенергії. Введення в експлуатацію лінії від Рівненської АЕС до Києва 2016 року вже  зменшило залежність від теплової генерації.

Останні три енергоблоки, теж усі тисячники, розміщені на Південноукраїнській АЕС у Миколаївській області. Разом з Ташлицькою гідроакумулювальною електростанцією, що виконує функцію покриття пікових навантажень і забезпечення базисного режиму роботи, вона виробляє близько чверті електроенергії державної корпорації "Енергоатом". Потужності цієї станції достатньо для забезпечення усього півдня країни: Миколаївської, Херсонської, Одеської областей і АР Крим. Потужності на Ташлицькій ГАЕС теж треба вводити швидше.

Просування українських військ, крок за кроком, і зменшення залежності від теплової генерації як вирішального маневрового ресурсу - це двоєдина формула звільнення окупованої частини Донбасу. І тому РНБОУ слід взяти під контроль темпи введення маневрування на 5 енергоблоках атомних станцій, і будівництво нових ліній електропередач від атомних енергоблоків - з метою ліквідації залежності від донбаського вугілля і теплової генерації. Бо якщо ці темпи не будуть контролюватися РНБОУ, вони неминуче будуть сповільнені, як здебільшого відбувається в мирні часи, з численними експертизами і узгодженнями десятків відомств. І цю тяганину ми бачимо здавна, і заплановані терміни випробувань постійно відкладаються.

Щойно власники вугілля і їхні московські шефи побачать, що українська економіка може успішно обходитися комбінацією маневрування атомною енергогенерацією і тією тепловою генерацією, яка не потребує вугілля марки А (із забезпеченням іншими марками вугілля проблем немає), вони зрозуміють, що утримувати Луганськ за рахунок продажу вугілля більше не вийде, і що з фінансуванням Донецька теж виникають проблеми. Не контроль на рейках, а відсутність потреби у вугіллі окупованих територій є справжньою запорукою перемоги. Бо якщо є потреба у вугіллі, і воно значно дешевше на окупованих територіях, воно все одно знайде собі шлях в Україну - під виглядом російського чи південноафриканського вугілля. А якщо вдосконалення атомної генерації зменшить потребу у вугіллі, тоді і контроль на рейках буде ефективним, і  утримувати окуповані території доведеться з російського бюджету, а не з українського. Це не входить у плани Москви. І продавати своє вугілля власники шахт на окупованих територіях зможуть тільки за формулою "Роттердам мінус", бо в Росії воно нікому не потрібне. А щоби продати в Роттердамі, треба його туди доставити, тобто ціна для власника буде такою -  Роттердам мінус доставка.

За таких умов власники шахт на Донбасі швидко забудуть усі свої забаганки стосовно особливого статусу, або інших привілеїв окупованих територій. І це буде реальною перемогою для всіх українців, і в першу чергу для тих, хто мав нещастя опинитися у зоні окупації .

Схожі новини