Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Від цього Суду не відкупишся... 

Ніщо на землі не минає безслідно. Вчинене зло – і поготів!

Підтвердження цього постулату, над суттю якого багато хто не задумується, вважаючи його догмою, пережитком, забобоном, можна знайти на багатьох прикладах з нашої свіжої дійсності і більш давньої.

Якось мав розмову із сусідкою з маминого хутора. Пригощаючи мене яблуками зі старого дідового саду, пригадала непросту його історію. у 50-х роках, коли “зав’язували колгоспи”, до пані Насті на початку весни нагрянув із села бригадир-пия­чок з купою комсомольців і бульдозером. Прибули “розкуркулювати” — бо хтось із сусідів замельдував, що стара Біланиха, “всупереч постанові партії”, торгує яблуками на базарі. Отримує нетрудові доходи, “спекулянтка”!

Бригадир навіть нічого не пояснював. Махнув машиністові: “Давай!”. І бульдозер попер через сад, як танк, одну за одною підминаючи яблуні, котрі вже наливалися весняними соками. Біланиха заходилася плачем, кидалася під гусениці, аби зупинити кривдників. Комсомольці реготали з того, хапали літню господиню за руки, кидали до землі, ще й погрожували їй виселенням до білих ведмедів — “якщо опиратиметься владі”. три десятки яблуньок лежали на землі, наче підкошені. повалити стару ранету бульдозерові було не під силу. Кілька разів зачіпали її тросом, однак він щоразу рвався. З тим “пролетарії” і поїхали.

Біланиха, як тільки прийшла до тями, нарізала прутиків з повалених яблунь і приживила їх на дичках, що росли під лісом. Зробила так, щоб не переводився їхній сад. Через два роки, коли “комуна” трохи вгамувалася, пересадила ті щеплені деревця на місце знищеного саду. І вони прийнялися.

Десь років сорок після того, вже при незалежній Україні, на подвір’я до Біланів ступив напитися води сивий дідуган. З внучкою збирав неподалік у лісі підпеньки, а на зворотному шляху попросився втамувати спрагу. Хазяйка дала напитися старому. А коли пригощала його і дівчинку яблуками, приглянулася і впізнала у грибникові того самого комуніста, який колись робив екзекуцію в її саду. “А-а-а! То ви, пане-товаришу бригадир!” — мовила до нього. — Їжте на здоров’ячко! Це яблучка з тієї самої яблуні, яку вам несила було викорчувати. Бачте, не перевівся мій сад, хоч як ви того хотіли! Родить, дякувати Богу, досі!”

Грибник запнувся, хотів щось сказати на своє виправдання, але з переляку і з пробудженого сорому не міг мовити й слова. Внучка дивилася і не розуміла, про що йдеться. Не могла збагнути, чого це раптом її дідусь так зблід.

А через три дні, переповідали люди з міста, не стало того “діда-бригадира”. Ніщо його не боліло, а тут раптом взяв і помер. Казали — що від якоїсь гризоти...

Велика сила у праведного гніву! Прямо-таки вбивча. Може, пригадуєте, як після Майдану згорьована мати убитого снайпером 22-річного студента-архітектора Олександра Плеханова перед телекамерами зверталася до януковичів, захарченків, за наказом яких зчинилася та бійня. Казала, що хотіла б одного: аби ці нелюди щодня ховали своїх дітей, щоб відчули той страшний біль, який переживає вона... А за якийсь рік у сім’ю Януковича прийшла трагічна звістка: у Росії, на озері Байкал, провалившись з машиною під лід, втопився їхній син, Віктор Янукович-молодший...

Дні теперішні. Початок лютого. Засідання Ради Безпеки ООН. Український представник Володимир Єльченко звинувачує Кремль у масакрі на Донбасі, у загибелі українських воїнів на Світлодарській дузі. Показує постпреду Росії Віталію Чуркіну портрет 26-річного офіцера Андрія Кізила і кидає путінському дипломатові прямо в очі: “Подивіться в його очі, пане посол! Це ваша зброя і ваші співвітчизники вбили його. Ви убили!”.

А через три тижі, за день до свого 65-річчя, Чуркін, який до того ніколи не скаржився на нездоров’я, відійшов у небуття. Подейкують, його отруїли свої ж. Але я чомусь думаю, що чорну мітку він отримав ще тоді, коли на нього із фото в ООНівській залі проникливо дивилися очі убієнного путінцями українського офіцера. А, можливо, Вищий Суд відбувся над Чуркіним ще раніше, коли той цинічно називав інсценізацією фото зруйнованих росіянами сирійських поселень і убитих російськими бомбами дітей Алеппо…

Український дипломат Володимир Єльченко звинувачує постпреда Росії в ООН Віталія Чуркіна у тому, що його країна веде війну на Донбасі...
Український дипломат Володимир Єльченко звинувачує постпреда Росії в ООН Віталія Чуркіна у тому, що його країна веде війну на Донбасі...

Неправдою світ пройдеш, але назад не повернешся. Ця повчальна українська приказка стосується згаданих нами антигероїв з минулого і сучасного. Кожен з них думав, що може безкарно іти проти людяності, і що йому за це нічого не буде...

Схожі новини