Авдіївка – розвідка боєм перед великим вторгненням?

Розуміли, що нічого доброго не буде, але не знали, коли і звідки чекати першого удару “під дих”. І ось маємо Авдіївку. Як пише авторитетне американське видання The Washington Post, “як тільки Трамп поклав трубку після телефонної розмови з Путіним, на Україну почали падати ракети”. На звичайний збіг обставин (“совпадєніє”) не подібно. Може бути дві версії того, чому російські окупаційні війська раптом почали масований наступ.

Перша: Путін і Трамп домовились щодо України. Нагадаю, новообраний президент США не раз давав зрозуміти, що Україна його мало цікавить. Натомість Росію Україна цікавить, і навіть дуже. Отже, під час першої телефонної розмови Трамп міг дати зрозуміти російському колезі, що він погоджується з тим, що Україна — це сфера впливу Росії. Звичайно, про це не йшлося прямим текстом, але сказано це могло бути так, що “сторони залишилися задоволеними”. Це розв’язало руки Путіну і дало підстави до подальшої агресії. Затишшя на Донбасі явно затягнулося, і якщо для України це було радше позитивом, бо не було великих людських втрат,  Путіна, а точніше, його електорат, такий стан речей не дуже задовольняв. Майже рік — жодної маленької переможної війни. Трохи відволіклися на Сирію, потім на вибори президента США, але 86 відсотків російської “вати”, яку три роки нацьковували на Україну,  хоче української крові. Інакше в електорату можуть виникнути пі­дозри, що Путін здав ”молоді республіки”, що він не такий крутий мачо, як зі себе вдає... А це удар по рейтингу, та ще й за рік до президентських виборів.  

А як же санкції? Після перемоги Трампа в Росії була ейфорія, що Америка ось-ось  скасує санкції. А там, мовляв, і Європа “підтягнеться”. Здавалось би, загострення на сході України не на руку Москві. Але правда у тому, що у найближчі півроку санкцій ніхто знімати не збирається. І не збирався. Послаблення санкцій справді можливе, але точно не раніше літа. Тому щонайменше кілька місяців у Путіна є, аби атакувати. А за місяць-два перед черговим розглядом санкційних питань знову законсервує ситуацію.

Друга версія: Путін і Трамп не домовились щодо України. Якщо і згадували  конфлікт на сході, то лише у загальних фразах. Це не сподобалось Путіну.  Чекав на іншу реакцію Трампа (читай першу версію). Тоді вирішив діяти старим перевіреним способом: провокувати загострення, аби змусити західних партнерів з ним домовлятися. Але за умови, що він говорить з позиції сили. Шантажувати ще більшим загостренням. Так було після Іловайська та Дебальцевого.

Крім того, атака на Авдіївку — це і тест для Трампа, такий собі іспит від Путіна. Якою буде відповідь Білого дому. Чи гнів та осуд. Чи нічого. А заодно і тест для українських Збройних сил. Наскільки готові відбивати такого роду атаки (а гатили “Градами”, забороненими Мінськими угодами). Наразі бачимо, що українська армія тест пройшла гідно, а ось Білий дім почав, вибачте, жувати соплі. Замість гострої заяви про грубі порушення Мінських угод лише загальні слова про гуманітарну катастрофу. Посол США Марі Йованович, коментуючи ситуацію під Авдіївкою, наголосила лише на тому, що “стурбована долею жителів міста, особливо дітей”. Це називається “перевести стрілки”...

Натомість є красномовна заява прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова, який раніше заяв щодо ситуації на сході України, як правило, не робив. «Щодо загострення на лінії зіткнення, то це зайвий привід для якнайшвидшого відновлення діалогу і співпраці між Росією і Америкою, в тому числі в інтересах розв’язки української кризи», - заявив Пєсков.

Як би там не було, але ескалація конфлікту на Донбасі свідчить про нові реалії і нові виклики для України. Авдіївка — це початок чогось...  Можливо, Росія таки наважиться на повномасштабне вторгнення, або ж спробує відтяти шмат нашої території (деякі аналітики пишуть про те, що в Москві хочуть відвоювати усю Донецьку і Луганську області). Не випадково у Донецьку на четвер заплановано мітинг, де місцеві бабці будуть кричати, аби Путін ввів війська і захистив їх від обстрілів української армії. Поки в Сирії лікують Асада, російська армія може наважитися на бліцкриг. На маленьку переможну війну...

Може, і Україні найвищий час назвати речі своїми іменами, тобто офіційно визнати, що на Донбасі не АТО, а справжня російсько-українська війна. І, можливо, варто подумати про запровадження воєнного стану. Принаймні на тих територіях, куди можуть долітати російські ракети... Якщо Україна офіційно заявить про війну, то і  на Заході перестануть спекулювати терміном “громадянський конф­лікт”.