«Бути там — 2», або Надія-президент

У  1979 році вийшов фільм “Бути там, або Садівник” — про садівника, якого випадково висунули на посаду президента держави.

Коли його розпіарили на всіх каналах телебачення, виявилося, що за своїм інтелектом, знаннями і досвідом він є звичайнісіньким садівником. Але щось змінювати було запізно: пропагандистська машина вже розкрутилася так, що садівник жив своїм життям, а його уявний президентський образ у головах виборців жив сам по собі.

Самовпевненим кремлівським пропагандистам-ляльководам вже замало дурити голови своїм глядачам. Вони вирішили, можливо, на спір між собою, що на посаду президента України можна привести не тільки двічі несудимого та кмітливого донецького завгара, а й не дуже кмітливого «садівника». Садівник-Надя вже відбрунькувалася від материнського дерева, яке завагітніло цим проектом, коли “Батьківщина” висунула її першим номером партійного списку і привела до Верховної Ради. Але не зупинилася на цьому, а ще й пролобіювала  для Савченко звання Героя України. (Президент підіграв зі своїх міркувань). Розрахунок був на дострокові парламентські вибори, на які “Батьківщина” сподівалася восени минулого року. Розпіарений «садівник» мав принести партії чимало голосів виборців. Але з достроковими виборами не склалося. Тому проект дещо змінено, і Надія йде на президентські вибори, — щоб порівняно з нею пані Тимошенко виглядала майже Спинозою або Жан-Жаком Руссо.

Ідея нагадує нинішні президентські перегони у Франції, де пані Марін Ле Пен торує дорогу більш солідному кандидату, пану Франсуа Фійону, виступаючи де-факто технічним кандидатом. Бо важко уявити, що французи проголосують за мадам, яка не приховує, що візьме гроші на вибори у Москві. Різниця між Марін і Надією полягає у тому, що Ле Пен є суто французьким явищем, яке виникло на тлі підйому націоналістичних настроїв  у часи економічних негараздів. Своєрідним аналогом у нас є пан Ляшко, який, попри свою радикальну колючість, є все-таки українським проектом.  А Савченко нав’язана іноземною державою, яка перебуває з Україною у стані фактичної війни.

Сюрреалістичною виглядає заява, що не можна пані Савченко позбавити звання Героя України через юридичні проблеми. Пан Янукович через рішення районного суду позбавив цього звання Степана Бандеру. То якщо наші правники до такої міри безпорадні, що не знають, як це зробити, і соромляться запитати поради в пана Януковича, можна вдатися до всенародного референдуму. На ньому поставити питання руба: “Кого з двох людей, Степана Бандеру чи Надію Савченко, вважаєте Героєм України?”. Мабуть, скажуть, що немає у бюджеті грошей на такий референдум… А скільки коштує зганьблена репутація найвищої державної відзнаки?