Тому, хто живе у скляному будинку, не слід кидатися камінням

“Ми визнаємо референдум волелюбного гайанського народу, який примусово був змушений вивчати французьку мову, в той час як португальська мова є більш розповсюдженою в цьому регіоні.

І хоча Конституція Франції не передбачає такого референдуму, ми вважаємо автомати бразильських солдатів більш вагомим аргументом, коли йдеться про державну ідентичність гайанців.Тому визнаємо приєднання Гайани до Бразилії цілком законним, хоча воно і суперечить міжнародному праву. Бо що таке міжнародне право? Це дишло — куди повернув, туди і вийшло.”

Не думаю, що така промова лідера якоїсь з українських партій сподобалася би французькому МЗС або громадянам Франції.

Але приблизно таку промову щодо України виголосила пані Марін Ле Пен, яка є одним з лідерів президентських перегонів у Франції.

У Франції з колоніальних часів залишилося багато заморських провінцій (департаментів) — і в Латинській Америці, і у Тихому океані. Якщо Франція відмовиться від принципу неприпустимості зміни кордонів силою, який встановився після Другої світової війни, вона навряд чи втримає суверенітет над територіями, що віддалені від неї на тисячі кілометрів.

Тому заява пані Ле Пен щодо Криму мала би бентежити в першу чергу державних діячів самої Франції.

А нам пора усвідомити, що коли йдеться про Крим, слід наголошувати на порушенні принципів міжнародного права і базового принципу, що забезпечив Європі мир протягом останніх 70 років: кордони держави можуть бути змінені тільки за її згоди. Україна згоди не давала. Крапка.