Поки Кучма імітує Мінські перемовини, його зять закликає здатися на милість агресора

Медведчуки, бойки, вілкули та інші опоблоківці з їхньою відверто проросійською риторикою вже давно “биті карти”.

Що б вони не говорили, які б заяви чи пропозиції не висловлювали, суспільство має на них стійку алергію та сприймає виключно як “п’яту колону” Кремля. Тому Путіну доводиться шукати в Україні нових, ще “не засвічених” агентів впливу. Торік робив ставку на Савченко. Два роки інтенсивної підготовки -  і провал чи не з перших днів на волі. Надія також “збита льотчиця”. Що б не говорила, які б ідеї не вкидала в українське суспільство, довіри вже немає. Надя надто швидко, як для молодого політика, перетворилась у посміховище. Журналісти більш охоче обговорюють не те, що вона сказала, а в якому кумедному пальті та шапці прийшла на брифінг.

 Тож  Путіну доводиться вишукувати в Україні людські резерви, які б   “ненав’язливо” підштовхували українське суспільство до… капітуляції.  Мовляв, самі українці готові до компромісів з Росією, бо хочуть миру, а  впертий президент через непоступливість підживлює війну. Саме такий висновок можна зробити зі статті українського бізнесмена-мільярдера Віктора Пінчука. Нагадаю, в американському впливовому виданні The Wall Street Journal, вочевидь, на платній основі, вийшла стаття Пінчука під красномовним заголовком “Україна повинна піти на болісні компроміси заради миру з Росією”. Для цього, пише мільярдер, треба тимчасово відмовитися від європейської інтеграції і стратегічного курсу на вступ у НАТО. Це, власне, те, на що у 2013 році пішов Янукович і через що люди вийшли на Революцію гідності. Крім того, Пінчук пропонує відкласти питання Криму на 15−20 років. Тобто пробачити Росії анексію,  що, по суті, означає відмовитися від Криму. Також вважає, що  вибори на Донбасі треба проводити вже і негайно, навіть якщо не буде відведена російська зброя. Тобто в умовах окупації. А це означає легалізувати і амністувати цю банду. Також натякає, що було б доцільно зняти санкції з Росії. Тобто усе, чого зброєю останні три роки добився агресор, український мільярдер пропонує легалізувати і пробачити. Усі ці “путінські темники” Пінчук загортає у гарну обгортку.  Мовляв, хоч Путін і агресор, але краще його задобрити, умиротворити, відтак піти на його умови, зате на фронті не будуть гинути наші хлопці.

Що змусило зятя екс-президента України Леоніда Кучми, якого, нагадаю, Порошенко делегував на переговори у Мінському форматі, на такі одкровення, можемо лише здогадуватися. Олігархи завжди залишаються патріотами лише своєї кишені. Вочевидь, Пінчук  вирішив, що заслуги перед Росією і США для його бізнесу є більш перспективними, ніж перед Україною. Тут вже особливо не розвернешся. Все, що можна було видоїти з цієї країни, він видоїв ще за часів  президентства свого тестя. А  Росія активно будує трубопроводи, теж, до речі, на шкоду інтересам України. Тож туди  можна продати труби, які виробляє його корпорація “Інтерпайп”. А те, що на Україні, як незалежній державі, після реалізації  “мирного” сценарію Пінчука можна ставити жирний хрест, його не хвилює. Пінчук навряд чи часто буває в Україні, та й  діти його навряд чи планують тут жити…

А те, що ці пропозиції були озвучені в американському виданні, може свідчити, що саме такий сценарій був би найбільш бажаним для новообраного президента Трампа. Він би був явно не проти, аби Україна залишалася сферою впливу Росії і не створювала Америці додаткового клопоту.  Трамп хоче налагодити добрі стосунки з Путіним. Йому розходиться мати Росію у союзниках, зокрема і  для того, аби спільно протистояти Китаю та ІДІЛ. Він вважає, що Китай від вільної торгівлі зі Штатами сильно виграв і економічно зміцнів, що американці впакували у Китай дуже багато грошей. Тому планує переглянути і змінити умови торгівлі з Піднебесною. І водночас створити для великого американського бізнесу такі умови, щоб виробництво, яке пішло у Китай через дешеву робочу силу, повернулося до Америки. І щоб інвестовані за кордон гроші також поверталися в Америку.  Наприклад, знизити податки для великих корпорацій. Зрозуміло, що Китаю такі тілорухи Трампа не сподобаються і погіршення стосунків неминуче. Але сподіватись, що Росія стане союзником Штатів у цій авантюрі, —  марно. Невже Трамп такий наївний? По-перше, навіть якщо Путін йому щось і пообіцяв, то вірити йому гріх. А по-друге,  Росія ніколи не наважиться на конфлікт з  таким монстром, як Китай, з яким, до того ж, межує.

Головна мета цих провокативних заяв — збурити українське суспільство, примусити на цю тему дискутувати, дати пас іншим політикам. Тобто носити ідеї в зубах. А потім Росія на чергових Мінських чи інших зустрічах буде казати, мовляв, українці самі це обговорюють,  значить, не вважають цей сценарій таким вже неприйнятним. Тож давайте і ми, світові лідери, над цим поміркуємо… А потім світові лідери будуть черговий раз тиснути на Порошенка, аби йшов на поступки.  Мовляв, заради миру потрібні  компроміси. Водночас Росія буде загострювати ситуацію на сході, посилювати обстріли, щоб українська армія зазнавала втрат. І щоб суспільство почало морально виснажуватися та вимагати вже хоч якогось миру, щоб хлопці не гинули. Бо життя людини — найбільша цінність.

Головне, не піддатися на ці хитрощі. Не лише політологи, журналісти та громадські активісти мають казати, що пропозиції Пінчука — це шлях до капітуляції. Мала би бути жорстка реакція керівників держави. Насамперед президента. Таких порадників треба одразу ставити на місце, а такі антидержавні випади — душити у зародку.