Рекс Тилерсон як спроба врятувати нафтовий сектор світової економіки

Генеральний директор і президент найбільшої у світі нафтогазової компанії “Екссон” очолить держдепартамент в уряді Дональда Трампа.

Це стало несподіванкою насамперед тому, що керівництво “Екссон” завжди рахувалося при прийнятті рішень тільки з інтересами своїх акціонерів, а сторонні інтереси, навіть інтереси США, не бралися до уваги. І Рекс Тилерсон за 40 років своєї кар'єри в “Екссоні” теж призвичаївся, що рішення компанії — це рішення останньої інстанції, і вони не можуть бути змінені ніким у світі. Але посада держсекретаря має над собою начальника — президента США, якому належить останнє слово в питаннях зовнішньої політики. Тож експерти вважали, що ця посада не може зацікавити Тилерсона.

Деякі оглядачі поспішили назвати це призначення ледь не перемогою Москви, оскільки Тилерсон у 90-х роках відповідав за проекти “Екссон” у Росії (спочатку на Сахаліні, а потім в акваторії Північного Льодовитого океану) і встановив особисті зв'язки з керівництвом РФ, яке контролює нафтогазовий сектор російської економіки. Але ті оглядачі забувають: якщо навіть думка уряду США ніколи не цікавила “Екссон”, то й думка Кремля цікавила компанію лише настільки, наскільки збігалася з інтересам “Екссон”. Коли самовпевнений диктатор Венесуели Уго Чавес вирішив в односторонньому порядку змінити умови угоди, компанія “Екссон” не піддалася шантажу. Припинивши прибуткову співпрацю з Венесуелою, “Екссон” притягнула її до суду. Сьогодні держава Венесуела у катастрофічному стані, на межі масового голоду…

Кремлівська пропаганда спробує використати хибне уявлення про це призначення, аби посіяти сумніви щодо повернення Криму Україні… Але Рекс Тилерсон, як і будь-який інший добропорядний громадянин, законів не порушує. І закон США 5094, який забороняє коли-небудь визнавати Крим російським, є безумовним і для Тилерсона.

Що ж насправді означає призначення людини з  нафтогазового бізнесу главою зовнішньополітичного відомства США?

Протягом 1950-1970-х років ціна нафти коливалася від 20 до 25 доларів за барель. Після арабського ембарго 1973 року ціна підскочила до 50 доларів 1974 року і сягнула 117 доларів 1980-го. З цієї висоти впала до 17 доларів 1998 року, що призвело до чергового дефолту Росії. Згодом почалося невпинне зростання ціни, яка сягнула нечуваних 147 доларів у червні 2008 року. Уго Чавес уже пророкував, що ціна бареля перевищить 200 доларів. Але не судилося Уго щастя. Через світову фінансову кризу 2008 року ціна на короткий період впала до 47 доларів. Утім, нафта швидко “очухалася” і коливалася 3 2009 по 2014 рік від 80 до 120 доларів. Але з червня 2014-го ціна почала невпинно падати -  і впала до 29 доларів у січні 2016 року. Цей останній цикл падіння цін на нафту, що розпочався 2014-го, відрізняється від усіх інших циклів — фундаментальними змінами у технологіях. І тому становить загрозу виживанню усієї нафтогазової галузі, а для країн, що повністю залежать від експорту нафти, і загрозу їхньому існуванню.

2015 року кількість електромобілів на дорогах розвинутих країн перебільшила 1 мільйон 260 тисяч, що в 100 разів перебільшило прогнози 2010 року. Оскільки електромобілі не потребують бензину, це міняє співвідношення пропозиції і попиту на нафту такою мірою і з такою швидкістю, що вже в недалекому майбутньому більшість світових нафтових компаній  не матимуть можливості продавати свою нафту. Паризька декларація (по електромобілях і зміні клімату) прогнозує 100 мільйонів електромобілів 2030 року. Але якщо збільшення їх кількості йтиме теперішніми темпами, цифра сягне 140 мільйонів. Це майже 14% від усієї кількості автомобілів у світі. А вже 2050 року бензинових автомобілів на дорогах може не залишитися… Що ж робити за таких умов нафтовим компаніям? Адже 70% нафти переробляється у бензини різних гатунків.

Рекс Тилерсон приходить у держдепартамент, аби надати нафтовим компаніям світу час і можливість якось дати собі раду за таких кепських обставин. Зараз компанії гризуть горло одна одній в надії зберегти свою частку ринку. Якщо вони не домовляться про нові правила гри, то ціна нафти впаде до такого рівня, коли всі нафтові компанії стануть нерентабельними. У цьому розумінні Тилерсон буде позитивним чинником і для російських нафтових компаній, — але аж ніяк не для того, аби подарувати агресорам Крим або дивитися крізь пальці на порушення Росією міжнародного права.