“Шеврон” треба повернути в Україну - аби газ Олеська пішов ще до 2019 року

Оскільки в Україні видобувається 19 мільярдів кубів газу на  рік, а споживається 26 мільярдів, то брак семи мільярдів кубів надолужується за рахунок імпорту. Ціна імпортованого газу до падіння світових цін на енергоносії сягала для України 500 доларів за тисячу кубів. У перерахунку на сьогоднішній курс гривні це означало би 13 гривень за кубічний метр газу.    

Раніше тарифи для населення вираховувалися від спроможності оплатити їх із зарплати, тож населення платило тільки малу частину цієї ціни - в межах однієї гривні. А хто платив решту ціни — ще 12 гривень за кожен кубічний метр? Держава. А оскільки в держави теж немає таких коштів, то позичали гроші за кордоном, доки знаходили приватних позичальників,  під 7% річних. І оскільки дуже скоро приватні позичальники не захотіли позичати ні за 7%, ні за 9% річних (бо мали сумніви,щодо перспектив повернення боргу), держава була змушена звернутися до Міжнародного валютного фонду.(МВФ). 

Ця організація була створена, щоби допомагати урядам, які тимчасово опинилися у скруті. Тимчасові скрути виникають у зв'язку з війнами, землетрусами, цунамі та іншими лихами, з якими час від часу спіткається людство. МВФ виходить із того наївного припущення, що всі уряди бажають вийти зі скрути, тобто знайти шляхи, як виплачувати борги, - щоб у  майбутньому приватні інвестори знову їм позичали гроші під 7% річних. Але є уряди, що, як свідчать їхні дії, не опікуються тим, що саме слід зробити, аби бути спроможними сплачувати борги. Натомість ці уряди  правдами й неправдами створюють ситуацію, коли борг стає настільки великим, що кредитори стають... заручниками боржника. Інакше збанкрутують вже самі кредитори! Таким прикладом є Греція. Сьогодні Європейський Союз дає грекам щороку величезні субсидії, які в той самий день йдуть на сплату процентів по боргах, - аби врятувати кредиторів.

2009 року уряд України очолювала Юлія  Тимошенко. Вона наказала пану Дубині, який очолював “Нафтогаз України”, підписати 19 січня 2009-го угоду з російським “Газпромом” терміном на 10 років. “Нафтогаз” зобов'язувався відкупати 52 мільярди кубів газу щороку протягом 2010-2019 років (п. 2.2 угоди).  Принцип “Бери або плати”, який зобов'язує “Нафтогаз” платити за 52 мільярди кубів, навіть якщо такі обсяги непотрібні, зафіксований у пункті 2.2.5. Крім того, “Нафтогаз” не може перепродати газ за межі України (п. 3.10). Прем'єр Тимошенко мала б знати, що в уряду України немає коштів, аби без зовнішніх запозичень покривати дефіцит “Нафтогазу”, який утворюється при закупівлі 52 мільярдів кубометрів, - якщо уряд не має змоги частину цього обсягу газу продати за кордон. 

Тобто цією угодою уряд України на багато років наперед був приречений заглиблюватися в боргову кабалу до іноземних кредиторів. Вважати, що подробиці цієї угоди не стануть відомими іноземним кредиторам України, було би гідним інтелекту Савченко, а не Тимошенко. А оскільки ці подробиці стали відомими, то відсотки по кредитах, які вимагали від України іноземні кредитори, стали значно більшими, ніж без цієї угоди... Доля розпорядилася так, що пані Тимошенко спокутувала цю угоду роками, проведеними під охороною у харківській лікарні. А ті, хто виписав їй туди путівку, скористалися цією угодою, аби загнати Україну в передбачувану боргову кабалу, збагативши при цьому свої приватні компанії.

Коли держава заглиблюється в борги, вона “перестає бути суб'єктом політики і стає її об'єктом”. Це вираз, який полюбляє пані Тимошенко і який означає, що кредитори вирішують долю боржника, а не він сам. Як виявилося згодом, Україні достатньо було для споживання 26 мільярдів кубів газу, тобто з врахуванням 19 мільярдів кубів власного видобутку купувати в “Газпрому” слід було не більше семи мільярдів кубів на рік, а не 52 мільярди, як зобов'язалася купувати пані Тимошенко.

Як зауважив ще у ХІХ столітті німецький “залізний канцлер” Бісмарк,  Росія завжди приходить по свої гроші. Оскільки РФ вважає,що Україна їй винна по цій угоді багато мільярдів доларів, то вона захопила Крим — начебто за борги. Це, звичайно, суперечить міжнародному праву. Бо якби за борги в держав забирали території, то у Греції, наприклад, не залишилося би жодного острова... Канцлер Бісмарк мав на увазі власне те, що Росія, коли їй винні гроші, не схильна рахуватися з міжнародним правом.

Україна має достатні підстави вважати вищезгадану газову угоду велетенським шахрайством. Проте, ту угоду було підписано людьми, які мали на це законні повноваження. Тож на майбутнє слід робити висновки, і громадянам, і уряду України, - щодо того, кого слід або не слід наділяти великими повноваженнями. Також на майбутнє слід мати бачення післявоєнного устрою (бо кожна війна рано чи пізно завершується миром). У січні 2019 року завершується дія газової угоди з “Газпромом”. Тож у чому полягає інтерес України в газових питаннях?

У першу чергу, Україна залишається транзитером газу між Росією і Європою. Це визначається географією, і існуючою системою газопроводів. Це пріоритет №1! Бо це не тільки два мільярди доларів щорічного прибутку (за транспортування газу до Європи), це ще й запобіжник проти воєнного нападу Росії: Москва не може ризикувати тридцятьма з гаком мільярдами доларів, які дістає за газ, прокачаний українськими газогонами до європейських покупців.

Але для того, щоб заробляти ці два мільярди живими грошами, а не поставками газу, Україні слід збільшити видобування власного газу - приблизно на сім мільярдів кубів на рік. Це напрочуд легкодосяжна мета, оскільки маємо два сланцевих родовища, Юзівське і Олеське, які можуть давати щороку 10 і 5 мільярдів кубів відповідно. Враховуючи,що Юзівське розташоване поблизу зони бойових дій, слід спочатку розпочати  експлуатацію Олеського, яке вузькою смугою тягнеться від Жовкви у Львівській області до Івано-Франківська. 

Американський нафтовий гігант “Шеврон” мав підписану угоду на видобування газу в листопаді 2013 року, але пізніше,коли ціни на газ впали, скористався рішенням українського уряду про значне збільшення рентної плати за ресурси, щоби вийти з угоди. Оскільки дуже важливо, щоб газ із Олеського родовища пішов ще до підписання 2019 року нової угоди з “Газпромом”, не слід чекати, коли “Шеврон” прийде з новими пропозиціями. Українському уряду треба проявити власну ініціативу й запропонувати угоду, яка для “Шеврона” буде не гіршою за підписану 2013-го. “Шеврон” є найбільш бажаним партнером для України, бо на відміну від двох інших гігантів, “Ексон” і “Роял Датч Шел”, не має великих інтересів у Росії. Крім того, після того, як в Україні ввели єдину ціну на газ, внутрішній ринок України став привабливим для “Шеврона”. Усе це створює простір для маневрів на переговорах з “Газпромом” і дає надію на взаємовигідні домовленості. Крім того, не слід забувати, що “Шеврон” може бути дієвим лобістом українських інтересів у Республіканській партії США.

А з Юзівським родовищем, навпаки, поспішати не варто. “Роял Датч Шелл”, що мав там угоду на видобуток, теж вийшов з угоди (у зв'язку з початком бойових дій), а пізніше зайняв антиукраїнську позицію, приєднавшись до ідеї будівництва газопроводу “Північний потік 2”.