«Українська – мелодійніша...»

Сказала, що їй, російськомовній у побуті, краще співається англійською та українською, бо “українська мелодійніша, більше надається до співу”. Наші радіостанції, натомість, роками діяли за своїми внутрішніми надуманими законами, так званим “форматом”. І слухачі були змушені у маршрутках та кав’ярнях слухати “Подождем твою маму...”, “Владимирский централ” та інше. Це була цілеспрямована політика, яка цілком вписувалася у так звану гібридну війну. Тому чимало українських талановитих виконавців були змушені писати пісні російською, щоб відповідати “формату”, аби потрапити в ротацію. Й не поспішали “переходити на українську”.

Однак, всупереч цим реаліям, україномовні хіти таки народжувались. Кілька років тому в гостях у друзів ми плескали малюку, що старанно виспівував для дорослих: “Доле моя-а-а-а, кохаю я, коха-аю... Я кажу: ні-і-і...” Ця пісня Наталки Могилевської, написана нею і нею виконана, була тоді мегапопулярною. Але відтоді співачка, здається, більше не писала хітів українською. Та й загалом не надто тішила прихильників новими піснями. Тепер, коли ввели квоти в ефірах радіостанцій, Наталка Могилевська опинилася серед тих, хто вважає нововведення неефективним методом захисту українського продукту. Та й не вона одна. Не треба, кажуть, так жорстко тиснути.

Хіба ж це тиск? Тим паче “жорсткий”. Це елементарний захист вітчизняного виробника, необхідний у наших умовах.

Вже кілька років в Україні діє Закон про рекламу — виключно українською мовою (автор Закону Микола Томенко). І що, це когось сильно напружує? Вже ніхто й не помічає, не звертає уваги, що уся реклама йде українською. То чого стільки галасу навколо закону, що набув чинності і зобов’язує радіостанції транслювати не менше 25 відсотків своєї продукції українською мовою? Чому вітчизняний шоу-бізнес розділився з цього приводу на два табори?

Противники нововведення вважають нові правила втручанням у делікатні механізми культурного процесу. Музикант Дмитро Шуров висуває такий аргумент: смаки середньостатистичного слухача доволі невибагливі, тому аудиторія не готова до нових умов. Чому ж не готова? Давно готова. Маємо самобутні гурти, талановитих виконавців, які створюють якісний продукт. Їм бракує лише мінімальної підтримки — відчинених дверей в ефір. Є чим заповнити цю одну четверту з загальної маси музичного продукту. Звісно, якщо відбиратимуть музику обізнані професіонали, що мають музичний смак, а не тихі саботажники нововведення, що ставитимуть в ефір низькопробні пісеньки: бачите, мовляв, що мусите слухати?..

Запропоновані умови лише сприятимуть тому, що співаки, композитори, поети, представники вітчизняного шоу-бізнесу відчують поштовх до роботи. Ті, хто давно не пише, потішать, сподіваюсь, новими піснями. Нові таланти знайдуть короткий шлях до ефіру з україномовними піснями: Вів’єн Морт, Онука, Острів, Омодада, О. Торвалд, Софі Віллі...

Чому б не згадати і про добрі ретро-пісні — ось де поле не оране! — зокрема й у сучасній адаптації. Як давно ви чули на будь-якій радіостанції «Прилетіла ластівка голубою ласкою...»? Або таку: «Полонина, полонина ловить зорі, сині зорі, а гуцулка, а гуцулка полонила юне серце в Чорногорі»… Так і бачу знизання плечима — багато хто й не чув такі. Моя мама співала їх багато років тому, і зараз часом наспівує. Не треба казати, що ми не маємо чим заполонити четверту частину ефіру. Було б бажання.