Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Знаю ціну своєї роботи...»

Про свято, драбину і рушники.

У школі без п’яти хвилин свято. Готове майже усе. Класи пахнуть свіжою фарбою, вікна виблискують чистотою, подвір’я, де має бути урочиста частина, підметено. Музичну апаратуру запрошені діджеї уже  випробували, сценарій “першачки” визубрили...

Та ні, є ще одна вкрай важлива робота - почепити вишиті рушники у класах біля портрета Кобзаря. Учителів-чоловіків у їхній “альма матер”, на біду, нема, тож за цією трудомісткою послугою вчительки змушені кожного року звертатися до... шкільного сторожа. 

Михайло Кирилович - безвідмовна людина, не знати, що без нього робили б. Ось і цього разу на прохання колективу взявся виконувати завчену церемонію. Одягнув синій халат, з підсобки приніс у 1-А дерев’яну драбину, приставив її до новенької зеленої дошки, ще не списаної крейдою. І поліз “монтувати” зверху, звідки дивився на учнів Тарас Григорович, рушника, що його випрасувала Ганна Василівна, вчителька початкових класів. Робив своє діло і весь час запитував у “пані професорки”: лівіше чи правіше почепити “рукав”, нижче чи вище? Коли після кожної такої маніпуляції Михайло Кирилович тяжко посопував, опускав втомлено руки, Ганна Василівна вишукувала щораз нові компліменти для помічника. А він, підбадьорений похвалою, насуплювався, робив ще більш діловий вигляд і продовжував тієї самої “пісні”: “Ану, відійдіть у кінець класу - подивіться, чи добре отак буде? А тепер зайдіть від дверей, чи часом не криво виглядатиме?”. 

Зо півгодини тривало те майже ритуальне дійство. З почуттям виконаного обов’язку Михайло Кирилович зліз з драбини, втер нібито спітніле чоло,  зітхнув. І сказав до “пані професорки”:

- З вас — 45 гривень!

- Так-так. Я знаю. А може, заокруглимо до 50...

- Ні, як сказав 45 — значить, 45! Я знаю ціну своєї роботи, Ганно Василівно! Зайвого не беру!

Вчителька полізла у сумку, витягла гаманець і відрахувала вказану суму. А потім, прикинувши, що недооцінила помічника, запропонувала йому кави з термоса і домашнього пляцка.

- Яка може бути кава, Ганно Василівно? - вирячив очі шкільний сторож. - Ви не одна така! Ще у вісьмох класах треба рушники чіпляти...

Схожі новини