Наші паралімпійці зліплені з іншого тіста...

Після бляклого виступу в Ріо-де-Жанейро українських олімпійців досягнення наших паралімпійців вражають. За всю Олімпіаду наші спортсмени здобули 11 нагород, у тому числі дві золоті. А за чотири дні Паралімпіади в українців уже 49 нагород! Золотих із них - аж 18. “Виступ українських паралімпійців в Ріо просто неймовірний, - констатував президент Порошенко. - Дякую всім українським спортсменам! Ви своїм прикладом щодня доводите, що неможливе можливе!”. Після чотирьох днів Паралімпіади попереду України лише Китай і Велика Британія. А позаду, зокрема, США (!), Бразилія, Австралія, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Канада...

Чому олімпійська збірна опинилася у медальному заліку аж на 31-му місці, здогадатися неважко. Великий спорт потребує великих грошей, а їх в Україні бракує (принаймні, вітчизняним спортсменам). “Запас” радянських часів поступово вичерпався. Нові спортивні зірки мали б народжуватися у масовому дитячому спорті... Але чи багато ви знаєте школярів, які серйозно займаються спортом? Він коштує дорого, тож відвідують спортивні секції не ті, що хочуть, а ті, чиї батьки можуть заплатити... І водночас - результати українських паралімпійців на рівні зі спортсменами з найбагатших держав планети. Хіба вітчизняні паралімпійці купаються у грошах? А може, вони зліплені з іншого тіста?

Так, із іншого! Українські спортсмени з обмеженими можливостями від самого дитинства звикли до постійної боротьби. Із важкою хворобою, із сильним болем, із гіркою самотністю. Але найголовніше - проти “здорового” суспільства, яке вперто не хоче помічати таких людей. Не хоче вирішувати їхні проблеми, не хоче їм допомагати... Пам'ятаю, у Німеччині був вражений тим, як багато на вулицях міст там “візочників”. У рази більше, ніж у нас... А потім я зрозумів: у Німеччині ці люди не ховаються по хатах, бо мають усі можливості для повноцінного існування. Це не лише пандуси (хоча вони там усюди), це насамперед ставлення суспільства до людей з обмеженими можливостями. Ставлення привітне й доброзичливе - як до рівних. А що у нас? А у нас таких людей досі можуть не пустити до “престижної” ресторації, бо швейцару щось не сподобалося.

Якби в тій же Німеччині спорт був для людей з обмеженими фізичними можливостями чи не єдиним шансом забезпечити собі повноцінне життя (не лише матеріально, ідеться також про відчуття себе рівними з іншими), то німецькі паралімпійці також були би в Ріо-де-Жанейро серед лідерів. Але німецьким “візочникам” самореалізовуватися у спорті не обов'язково. Турботу й повагу суспільства вони відчувають і без медалей. На відміну від наших...

Подивіться в очі українським паралімпійцям, які стоять на п'єдесталі пошани. Послухайте, як люди без обох рук гордо співають український гімн. Як здіймається догори синьо-жовтий прапор на честь спортсменів, які його не бачать... Вам здається, що сьогодні вам непереливки? Згадайте про наших героїв Паралімпіади. Їм було у житті набагато важче - але вони змогли, перетерпіли, перемогли! І не жалілися, як дехто з українських горе-олімпійців, що держава мало їм платить чи більшу квартиру не дає...