Не треба, панове, каркати!

Вважаю їх “пережитками минулого”. Але останнім часом все більше пристаю на бік тих надміру обережних, навчених життєвим досвідом бабусь-дідусь, які на запитання про їхні плани-наміри відмахуються, кажучи, що “забігати наперед не можна”. Бо, мовляв, станеться не так, як задумано...

Щось у цій засторозі є. Найсвіжіший приклад — з нашим  талановитим  олімпійцем-гімнастом Верняєвим. У ніч на четвер, коли відбувалися змагання у багатоборстві,  наші нудні телекоментатори безперестанку годували глядачів завчасними реляціями про Олегове “золото”, яке він “ось-ось” піднесе країні, про те, як гарно оцінюють його вдалі виступи арбітри. Аж тут на тобі! — в останньому виді змагань хвалені нашими “спецами” судді не додали українцеві якусь десяту бала, і замість першої він зійшов на другу сходинку п’єдесталу. “Накаркали!” - чув не від одного зі своїх друзів сердиті репліки на адресу коментаторів. 

Поспішно зроблені висновки не раз призводили до гірких розчарувань у вітчизняному спорті. Пригадую, у далекому 2007-му донецький коментатор В’ячеслав Шарафутдінов за кілька хвилин до завершення матчу “Шахтаря” із “Севільєю” напророкував своїм землякам гарантований вихід у наступне коло змагань. Після цих слів, на останніх секундах поєдинку, іспанці забили донеччанам два голи, поховавши їхні надії. Санкції для “пророка” не забарилися — розлючений власник телеканалу Ахметов відсторонив Шарафутдінова від ефіру...

Схожа історія сталася кілька днів тому, коли згадувана “Севілья” подумки вже  святкувала перемогу у Суперкубку УЄФА, виграючи 2:1. Але розслабилася у доданий час і втратила трофей, який майже був у її руках.  

А пригадайте недавній відбірковий цикл нашої футбольної збірної до чемпіонату світу! У Києві команда Фоменка упевнено обіграла іменитих французів — 2:0. Після цієї феєричної перемоги півзахисник Коноплянка спрогнозував наш успішний вихід на Мундіаль. Ба більше! Перед камерами  кепкував зі суперників, порадив їм купити квіти для нашого Федецького, який виключив з гри “хваленого Рібері”. А через кілька днів у матчі-відповіді французи “танком пройшлися” по нашій команді, узявши реванш  — 3:0! То чи треба було ляпати язиком? Краще було сконцентруватися на своїй безпосередній роботі. 

Ще один приклад. Євро-2016, поєдинок наших збірників з німецькою “бундес-машиною”. Коментатор скептично оцінює появу на полі “старичка” Швайнштайгера, запевняє, що той у його віці великої шкоди нам не завдасть. А  за якусь мить  “підстаркуватий Швайні” забив гол у ворота П’ятова, чим деморалізував наших футболістів на весь турнір ...

Та повернемося до бразильської Олімпіади. Перед її початком наші спортивні клерки (мабуть, аби зробити приємне начальству) порахували, що з Ріо-де-Жанейро хлопці-дівчата у синьо-жовтих строях привезуть щонайменше 23 медалі. Левову частку нагород, за цим віщуванням, очікували здобути у перші два-три дні. Накаркали! З тяжкою бідою за п’ять днів Ігор ми спромоглися на три відзнаки. З прогнозованих чотирьох-п’яти золотих злитків не отримали жодного...          

Молоти язиком казна-що, бити себе у груди, хвалитися наперед, робити “шапкозакидальні” прогнози — давня, невиліковна  хвороба, від якої потерпають і українські політики та чиновники. Без популізму жити не можуть. Скільки у різні часи ми чули від них райдужних (а насправді пустопорожніх) обіцянок, “глибоких запевнень”! Про 5 мільйонів робочих місць, європейські зарплати, низькі, такі, що стимулюють виробництво, податки, вибори за відкритими партійними списками, оновлену ЦВК. А ще — про “АТО за три дні”, тисячу гривень зарплати на день українським воїнам... 

Наші мудрі предки застерігали від багатослів’я, невиправданої поспішності. Згадайте ці поради: “не йди поперед батька у пекло”, “не кажи “гоп”, поки не перескочиш”, “не треба ділити шкуру невбитого ведмедя”, “лоша ще не народилося, а циганчата на ньому вже їздять”, “зробив діло — гуляй сміло!”. Треба завжди пам’ятати ці нехитрі, апробовані життям настанови.