Де заробити бідному студенту? 

«Відстояла на холоді дві години, а мені не заплатили ні копійки, — бідкалася 16-річна студентка Софія. — «Ви нам не підходите!» — почула резюме роботодавця». Дівчина ледь стримує сльози. На пр. Свободи вона роздавала флаєри з рекламою «Кімнати страху». Каже, попри те, що перші дві години вона стажувалася, все одно привела клієнтів до закладу. Менеджер заявила, що мушу працювати ще як мінімум годин п’ять, тоді мені заплатять. Проте не упевнена, що я побачила б зароблені гроші! Чула, що студентів у такий спосіб просто розводять».

Студенти хапаються за будь-яку роботу. Часто-густо працюють нелегально. Є випадки, коли до закладів харчування або гуртівень їх допускають навіть без медичних довідок. Мій 17-річний знайомий розкладав товар у гіпермаркеті — отримував за восьмигодинну нічну зміну 110 грн. Витримати фізично цілу ніч на ногах непросто. Та для роботодавця головне — дешева робоча сила. Не гребують нею і солідні, на перший погляд, компанії. Останнім часом не бракує і тих, хто нагло наживається на неповнолітніх. 

Я навідалася до «Кімнати страху», де працювала Софія. Відвідувачів всередині не було. Мене зустріла менеджер Оля. У напівтемряві — страхітливі маски, відірвані руки, штучна кров, черепи і штучна павутина на стінах... Менеджер навідріз відмовляється показати лабіринт, у якому відвідувачі шукають ключі, щоби звідти вибратися. Секрет фірми! А ось на моє зауваження, чому заклад не платить студентам, яких бере на роботу, менеджер реагує стримано: «Такого не може бути! У нас є студенти, які за вісім годин і по 500 грн. заробляють». 

Менеджер довго розповідає про обов’язки промоутерів, які роздають рекламки на вулиці. Прошу показати ці правила у письмовому вигляді. Вона довго щось шукає. Врешті-решт демонструє мені папірець, у якому йдеться хіба що про штрафи за найменші порушення умов праці (стояв не на тому місці, курив, штраф — 30 грн.). «Якщо студенти приводять одну-дві групи — ми їм платимо 15 грн. за годину. Якщо три і більше груп — 20 грн. за годину. Якщо промоутер приводить за день десять — дванадцять груп — плюс 100 грн. премія, — розповідає менеджер про заробітки у страхітливому закладі. — Якщо за перші дві години студенту не вдалося нікого вмовити відвідати наш заклад, це означає, що стажування він не пройшов, тоді на роботу його не беремо». 

Як же менеджер дізнається, який промоутер скільки відвіду­вачів привів? Адже хтось може піти до лабіринту не відразу, а сам флаєр викинути у смітник... До речі, флаєр — це звичайний папірець, на якому немає жодної інформації про промоутера. Однак менеджер переконує мене, що розпитує відвідувачів, звідки вони дізналися про їхній розважальний заклад... 

«Шарашкина контора», — так реагували на мою розповідь солідні роботодавці, яким розповідала, як експлуатують студентів деякі фірми. Мало того, що недобросовісні керівники беруть на роботу неповнолітніх без дозволу батьків, роблять це нелегально, про умови праці розповідають побіжно. Та ще й платять дітям копійки. Скільки ж треба цих флаєрів роздати, щоб заробити хоча би 50 гривень! 

Координатор програми Studentadventure Ілля Мазурок (ця компанія займається працевлаштуванням студентів у США) каже, у будь-якому випадку студент має підписати з роботодавцем договір про співпрацю. Навіть якщо працює годину-дві. Бо якщо виникають непорозуміння, довести це буде складно. «З боку студента безвідповідально погоджуватися на будь-яку роботу без узгодження чітких умов праці, — каже Ілля. — Все це треба попередньо обговорити з роботодавцем. Якщо студенту немає вісімнадцяти років, керівник компанії має вимагати дозвіл на роботу в одного з батьків».

Якщо роботодавець друкує флаєри з індивідуальним штрих-кодом, то, скануючи його, стає зрозуміло, який саме промоутер його вручив. А відвідувач, який показує флаєр, отримує знижку на послуги, наприклад, 5%. «Зробити такий флаєр зовсім нескладно, — упевнений Ілля. — Або, у крайньому випадку, зробити на флаєрі біле поле, де вказувалося б ім’я промоутера. У нас, до прикладу, діє так звана партнерська програма, коли людина рекомендує своїм друзям, студентам, знайомим поїхати на роботу до США. Якщо людина отримує візу, за кожну рекомендовану особу ми готові платити 35 євро. Ми з людиною складаємо угоду про співпрацю. У листі вказуються конкретні прізвища студентів, яких нам рекомендували». 

Розпитую координатора цієї програми, чи є ризик, що студент не отримає роботу, коли поїде за кордон. Ця програма діє для студентів перших-третіх курсів на літо, які на середньому рівні знають англійську. «Наші студенти переважно працюють у сфері обслуговування: у парках розваг, басейнах, закладах громадського харчування, — каже він. — Українські студенти мають такі самі права, як і американські. Якщо виникають якісь труднощі з роботою, підключаються спонсори. Ми з ними укладаємо угоду про співпрацю, вони виступають гарантами, і все вирішують».

«Скільки можна заробити за літо у США?» — питаю. «У нас є студенти-рекордсмени, яким вдається заробити за літо 12 тисяч доларів, а є такі, що привозять 500 доларів. Якщо людина налаштована працювати, то заробити в середньому 3 тисячі доларів цілком реально». В Україні студенти про такі заробітки можуть хіба що мріяти...