Теракти в Туреччині - це також гібридна війна
Можна припустити, що Кремль, як і колись Хусейн, вирішив боротися зі своїм ворогом чужими руками. Іракський диктатор використовував проти Ізраїлю фанатиків “Хамасу”, а в Москві, очевидно, згадали про давні “шашні” з курдськими радикалами.
Пригадуєте, був такий час, коли в Ізраїлі автобуси з пасажирами вибухали мало не щотижня? Як не старалися ізраїльські антитерористичні служби (досвідчені й професійні), а попередити всі теракти їм ніяк не вдавалося. Постійно гинули люди... Але потім вибухів у громадських місцях Ізраїлю поменшало, і нині про них узагалі не чути. Це “потім” збіглося в часі з ліквідацією режиму Саддама Хусейна. Іракський диктатор надавав щедру фінансову допомогу палестинському “Хамасу”, тож охочих стати смертниками (забезпечивши матеріально численних родичів) серед палестинських радикалів не бракувало... А як не стало “бабла” від Саддама, то й терактів не стало.
Останній вибух в Анкарі, внаслідок якого загинули щонайменше 37 осіб, є черговим у кривавій хвилі, що почала заливати Туреччину майже синхронно з різким погіршенням російсько-турецьких відносин. Тож можна припустити, що Кремль, як і колись Хусейн, вирішив боротися зі своїм ворогом чужими руками. Саддам використовував фанатиків “Хамасу”, а в Москві, очевидно, згадали про давні “шашні” з курдськими радикалами. Не виключено, що Кремль відновив фінансування бойовиків, які є прихильниками збройної боротьби за створення незалежного Курдистану (назло туркам у Москві нещодавно навіть відкрили “посольство Сирійського Курдистану”). І ось результат: в Анкарі, кажуть представники турецьких спецслужб, підірвала себе дівчина, пов'язана з радикальною Робітничою партією Курдистану.
По суті, теракти в Туреччині - така сама гібридна війна, як і в Україні, тільки іншими методами. Здогадатися, чому ціллю путінського режиму стала зараз саме Туреччина, не важко. По-перше, треба помститися туркам за збитий російський бомбардувальник. По-друге, дестабілізація Туреччини, впевнені у Кремлі, буде корисною для успіху російської авантюри у Сирії. Мовляв, Анкарі буде не до захисту тюркомовних громадян Сирії від російських бомбардувань, треба буде займатися вибухами...
І нарешті, послаблення Туреччини може бути вигідним Кремлю з огляду на її стратегічну роль у вирішення проблеми сирійських біженців. Якщо Туреччина справді зможе затримати основний потік цих біженців у себе (як це передбачено спільним планом Анкари й Брюсселя), то це стане ударом по путінському плану дестабілізації ЄС міграційною кризою. А вона наразі “працює” ефективно: налякані потоком біженців, виборці Старого світу все частіше голосують за “корисних ідіотів”, що фактично закликають до розвалу Європейського Союзу.
