Старші люди з торбами

Підносять руки, сподіваючись, що водій зупиниться, готові й до того, що їх обминуть. Метушаться, щойно маршрутка починає пригальмовувати... На зупинці біля оптового продуктового ринку вони завжди є, ці старші люди з повними торбами. 

Далеко не завжди трапляється водій, що терпляче чекає, поки ця категорія пасажирів заповнить салон. Зазвичай перед ними зачиняють двері: досить! У салоні вже є кілька пільговиків! 

Вони галасливо підпирають одні одних й напихаються до салону, підважуючи клунки з помідорами та перцем. Засапані й квапливі, шукають місця для своїх сумок та пакетів, непідйомних для молодих. Від них відсахуються жінки, що поспішають на роботу, прибирають ноги у колготках подалі від їхніх дряпучих торб. На них нуль уваги дівчата та хлопці, занурені в екрани смартфонів. Ті, кому вдається сісти, прилаштовують у ногах свою фруктово-овочеву здобич і виглядають цілковито щасливими. Попускають вузол хустки під підборіддям, поправляють перехняблені, підмотані ізолентою окуляри. Переводять подих. Беруться обговорювати ціни, що, де й почому, діляться між собою важливою інформацією: де можна, скажімо, придбати за безцінь трошки підгнилий перець — ось такий...

Втомлені руки, обтягнуті сухою зів’ялою шкірою. У кожного другого — розпухлі суглоби й покручені пальці. Розчовгане взуття, давні картузи, побиті міллю берети. Жінки обмінюються рецептами, хто що додає до аджики та у маринад до помідорів. Вони звикли робити запаси на зиму, особливо у непевний час. А часу упевненості у них ніколи й не було. 

Більшості з них гострого й маринованого не можна, але вони не для себе стараються. Для дітей та онуків. 

“Перепродують десь...” - зроняє супутниця, позираючи на помідори. 

На її репліку ніхто не озивається. 

“Нема іншого часу, як тільки зранку на ринок їхати? Коли люди на роботу спішать?” - докидає жінка.

Бабуся з помідорами усе чує, вона похитує головою і... усміхається. А може, й не чує, може, вона своїм думкам усміхається. Одну важливу справу дня вона вже зробила.