Де коаліція чубиться, там «ширкою» і достроковими виборами пахне?

Коли парламентська більшість ще тільки у планах була, багато хто вже тоді прогнозував: «ляшковці» у коаліційному човні надовго не затримаються. У них же амплуа вічних опозиціонерів (апробована приманка для виборця), тож гребтимуть веслами так, щоб побільше і поефектніше бризків здіймати. Що більше інших у човні замочать, то краще — прибавка до радикалівського рейтингу. А там, дивись, біля першого ж зручного причалу можна на сушу зіскочити: мовляв, нам з підмоченими екіпажем і пасажирами не по дорозі. «Вилоносці» так і зробили, використавши голосування за зміни до Конституції лише як привід для того, аби зійти з коаліційного човна (не було б «конституційної» сварки, знайшли б іншу зачіпку). 

Для чого це потрібно Радикальній партії? Вигід вимальовується кілька, але усі вони зводяться до одного: в опозиції — мінімум відповідальності (головне, гучно від причетності до «зрадницької і недолугої владної політики» відхреститися), зате більше простору для маневрів. Є в Генпрокуратури претензії до «вилоносного» віце-прем’єра Вощевського (який заявив, що, за рішенням фракції, йде з уряду, як полишають свої посади і голови парламентських комітетів з «радикальної» квоти) та до кількох депутатів з ляшковських рядів — називаєшся опозицією і на кожному стовпі починаєш кричати про політичні переслідування за неугодну для влади позицію. На носі місцеві вибори — вилазиш з вилами на сцену у сільському клубі і починаєш «поносити» тепер вже колишніх партнерів з більшості. Головне при цьому частіше згадувати «злим і нетихим» тих політичних конкурентів, які грають з «вилоносцями» на одному електоральному полі. Особливо це «Батьківщини» стосується. 

А чому, спитаєте, з таким же успіхом не гримнути коаліційними дверима тій же фракції Тимошенко чи «Самопомочі»? Вони б, може, і з радістю (не щодня ж  такі приводи, як міжусобиці через зміни до Конституції трапляються). Та, крім   хочеться, «їм ще й колеться». Якщо з виходом фракції Ляшка «чисельний розвал» опозиції не загрожує, то дружний демарш «Батьківщини» і «садоводів» поставить під сумнів саме існування парламентської більшості. А здобувши славу «гробарів коаліції», можна і відсотками у рейтингах поплатитися (через втрату електорату, який сподівається, що з нинішньою владою ще не все пропало). Подейкують також, що не гарячкувати Юлію Тимошенко переконували і впливові «голоси» із Заходу. 

Ось тільки результати місцевих виборів можуть достеменно переграти ситуацію  з коаліцією. Якщо «Батьківщина» і «Самопоміч» отримають вагому кількість голосів, то навряд чи волітимуть залишатися надувним матрацом для парламентської більшості. А навіщо, коли вигідніше скористатися моментом для посилення власних позицій? Це я про дострокові парламентські вибори,    яких і «Батьківщина», і «Самопоміч», і «ляшковці» вимагатимуть у разі переконливого успіху на місцевих перегонах. 

Але зимових перевиборів точно не буде, оскільки у нинішньої Верховної Ради  ще не збіг гарантований термін недоторканності. Оскільки парламент був обраний достроково, то переобирати його можна лише через рік (навіть якщо коаліція не вціліє). Дата спливає наприкінці листопада, тож, враховуючи холодний сезон і терміни виборчої кампанії, голосування за нову ВР може відбутися щонайближче у березні.  

До того часу коаліція у нинішньому форматі може давно у Бозі спочити. Чи   намагатимуться «порошенківці» і «фронтовики» склеїти нову більшість, аж до «ширки» з «Опозиційним блоком» (після голосування за зміни до Конституції і про таку ймовірність заговорили)? У БПП і НФ від такого сценарію відхрещуються. Але принцип « у політиці ніколи не кажи «ніколи» ніхто не  скасовував. Як і ситуативних союзів.