Не маємо право забути про Небесну Сотню...

У листопадові дні минулого року українці виходили на вулиці і майдани та вимагали від тодішнього президента Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Саме тоді вся Україна взялась за руки і продемонструвала світу своє прагнення до гідного життя. Ніхто не міг собі уявити, що чекає на нас попереду...

А попереду був Майдан із його жорстокими розгонами, із залякуваннями і вбивствами мирних демонстрантів... Але, незважаючи на всі перепони, ми з вами вистояли. Вистояли і довели, що тиранічну і деспотичну владу можна повалити!

А потім… почалася війна. У найважчий для нас час, коли ми оплакували Небесну Сотню, в України вкрали Крим, а згодом втягнули нас у війну на сході... Нам було важко реагувати на російську агресію, оскільки від української армії не залишилось навіть сліду... Але і це нас не зламало. Весь народ піднявся на боротьбу з ворогом та відродження своєї армії. Ми з вами збираємо кошти, закупаємо амуніцію, одяг, медикаменти, продукти, всіляко допомагаємо нашим воїнам. Ми з вами відвідуємо своїх героїв у шпиталях, збираємо гроші на протезування, в’яжемо шкарпетки, рукавиці, плетемо маскувальні сітки для фронту...

На наших очах створюється потужне українське військо і народжуються нові герої російсько-української війни. Це наших воїнів вороги нарекли за мужність і хоробрість «кіборгами».

Ми не маємо права забути ту страшну зиму 2013-2014, яка назавжди змінила Україну і народила нову націю. Не маємо права забути, як “Беркут” бив і розганяв мирних людей, які співали гімн. Не маємо права забути дзвонів Михайлівського собору та інших церков по всій Україні, які попереджали про небезпеку і кликали народ на Майдан. Не маємо права забути Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Юрія Вербицького та інших героїв. Не маємо права забути, як горів Будинок профспілок... Не маємо права забути ті страшні дні 20-22 лютого, коли стріляли по беззбройних людях, коли по-звірячому добивали поранених. Коли стріляли по медиках, які надавали допомогу, по журналістах і фотографах, які інформували світ про події в Україні. Не маємо права забути, як ми з вами чергували під медзакладами і викрадали своїх поранених від «правосуддя» з лікарень. Як захищали тих, хто потрапив у в’язницю. Як львівська громада на чолі з мером Львова відстоювала своїх у суді...

Революція гідності дала нам надію на те, що вдасться нарешті порвати з радянським минулим і побудувати в Україні європейський дім. Ми зрозуміли, що є творцями свого майбутнього. Будуємо країну для наших нащадків... Можливо, нова влада ще не до кінця усвідомила, що по-старому вже не вийде. Але вона змушена буде діяти по-новому. Адже українців, які готові боронити свою країну, уже не спинити. Вони доб’ються змін — або знову змінять владу.