Передплата 2024 ВЗ

Розвал коаліції: політика без відповідальності

Заява фракції “УДАР” призвела до розвалу парламентської коаліції. Мотивація цього кроку начебто зрозуміла – парламент працює неефективно, є суспільний запит на перезавантаження законодавчої гілки влади, президенту потрібна стабільно працююча більшість для проведення реформ.

Але зробити це красиво, так би мовити, по-європейськи не вдалося. Традиційно українські політики — цього разу «УДАР» та депутати, які орієнтуються на президента Порошенка, — зруйнували коаліцію віроломно, зненацька, як наслідок, прем’єр Яценюк пішов у відставку. В результаті фальстарт виборчої кампанії викликав у суспільстві більше розчарування, аніж полегшення.

Ця ситуація засвідчила, що Україна продовжує і політично, і інституційно перебувати в доєвропейському стані. По-перше, питання розпуску парламенту, яке прив’язали до розвалу коаліції, було поставлено без відповідних стратегічних розрахунків. Зрозуміло, відсутність формальної коаліції у Верховній Раді напряму дестабілізує роботу уряду. Підрив роботи уряду у фактично військових умовах, надважкій економічній ситуації — це удар не лише по прем’єру, а насамперед по країні.

По-друге, проблема розвалу коаліції та відставки прем’єр-міністра — це питання політичної відповідальності. В ситуації, що склалася, це виглядає як втеча від відповідальності. Саме тому суспільство критично поставилося до цієї парламентської комбінації. Це створило не лише парламентсько-урядову кризу, а й викликало панічні настрої у людей.

По-третє, на порядок денний вкотре виходить інституційна проблема парламентсько-президентської моделі: хто головний у виконавчій владі — президент чи прем’єр-міністр. З одного боку, президенту в ідеальних умовах потрібно мати стабільну опору в парламенті та свого прем’єра. З іншого, прем’єр-міністр, що спирається на коаліцію, має співпрацювати з президентом. Втім, хто б на що не розраховував та не вираховував — навряд чи в парламенті буде створена стабільна коаліція. Проблема українського парламенту в тому, що від зміни складу парламенту автоматично європейського парламентаризму не вийде. Європейський парламентаризм, що базується на політичній відповідальності, будується саме на мистецтві створювати коаліції. В європейських політичних системах не виникає урядових чи політичних криз. Це відбувається тому, що питання політичної відповідальності не стає розмінною монетою. Тим більше, між урядом та коаліцією, яка цей уряд сформувала. Якщо коаліція припиняє свою діяльність, має бути створена нова коаліція чи висунута нова кандидатура прем’єр-міністра.

Ці дефекти політичної системи можна було б поступово виправляти, якщо б не ті умови, в яких зараз перебуває Україна. Військові дії на сході країни та проголошення дострокових виборів викликають більше запитань. Ставить їх саме суспільство, яке продемонструвало на Майдані і демонструє зараз, що воно є більш зрілим, аніж окремі партії чи навіть цілий парламент. Незважаючи на запит на оновлення парламенту, люди розуміють, що вибори та війна — речі, які важко поєднати.

І ще кілька питань. Яким чином мають відбутися вибори на Донбасі? Вибори президента пройшли без виборців Донецької та Луганської областей. Чи можливе формування парламенту як представницького органу без представників цих регіонів? Чи є відповідальним цей крок, коли країна потребує реінтеграції на європейських принципах, а східні регіони потрібно заново інтегрувати в державу Україна? Знову питання політичної відповідальності, які політична еліта чи то не бажає, чи то не здатна вирішити.

Українці зробили свій європейський вибір на Майдані, поставивши країну на європейські рейки. Однак еліта, на жаль, не хоче брати на себе відповідальність за те, щоб потяг рухався.

Вадим Карасьов, політолог, спеціально для «Високого Замку»

Схожі новини