Руки по швах, губи — стиснуті до посиніння...

Одна американська компанія звернулася до художника Гарві Белла, аби той створив яскравий образ, служив би для них візитною карткою. Буквально за десять хвилин Гарві придумав і намалював смайлик — усміхнене личко. Замовники роботу схвалили, заплатили художнику півсотні доларів, виготовили значки зі зображенням смайлика та роздали їх своїм співробітникам. Успіх “візитки” перевершив усі сподівання. Через кілька місяців веселі значки красувалися на лацканах піджаків десяти тисяч людей, а миле обличчя з усмішкою з’явилося на футболках, бейсболках, конвертах, листівках, сірникових коробках. Було це у 1963 році. Через багато років, коли люди почнуть спілкуватися у чатах та на форумах і слати одне одному есемески, цей символ “прикладеться” до започаткування гарного свята — Міжнародного дня усмішки.

Аби Усміхнутися, треба напружити чотири м’язи обличчя. Лише чотири. А дивідендів — купа. Усмішка обеззброює опонентів у суперечці, діє як заспокійливе і знеболювальне, допомагає отримати бажане — від робочого місця до довідки з жеку. От тільки задіюють її українці не часто. Рідко коли на вулиці зустрінеш людину, обличчя якої сяє від радості. У салонах краси і ресторанах персонал усміхається як механічні ляльки — натягнуто і фальшиво. У громадському транспорті та державних установах не усміхаються в принципі.

“Українці — нація, багата на почуття і бідна на емоції, — пояснює психотерапевт, член Київської асоціації практикуючих психологів і психотерапевтів, член Українського союзу психотерапевтів Валентина Волга. — Усередині може клекотіти вулкан, але зовні це не проявиться. Така закритість бере свої витоки з часів Радянського Союзу. У тоталітарній краї­ні, щоб вижити, треба було злитися з сірим безликим натовпом. Якщо ти виділявся — тебе карали. Наші бабусі-дідусі розівчилися усміхатися. Вони не могли навчити цього своїх дітей, а ті — не змогли передати це вміння наступному поколінню”.

Навіть на фотографіях українці (особ­ливо старшого покоління) ледве вичавлюють із себе усмішки: кутики губ опущені, очі благально дивляться в об’єктив фотокамери. Такими на чорно-білих світлинах постають наші прапрабабусі. Руки — по швах, губи — стиснуті до посиніння. До початку ХХ століття усміхатися в Європі означало демонструвати свій низький інтелектуальний рівень, схильність до пиятики, бідність та аморальність. І якщо людина хотіла заробити славу виваженої, розумної і добропорядної, усміхатися їй належало якомога рідше. Однак і цьому явищу історики знайшли пояснення. У ХІХ столітті пломб стоматологи своїм клієнтам на ставили і зубних каналів не чистили. Зламані зуби, карієс, пульпіт — усе лікувалося одним способом — видаленням. А “світити” беззубим ротом поважному панству не хотілося.

Проблема не втратила актуальності. За нормами ВООЗ, до 40-45 років людина повинна зберегти всі зуби. Однак пересічний українець до цього часу встигає “загубити” не менш як п’ять зубів. “Якщо людина втратила кілька зубів, врятувати ситуацію можна тільки протезуванням. Але коли людині озвучують суму, яку їй треба буде заплатити за нову усмішку, стає не до сміху”, — каже лікар-стоматолог Ореста Баран.

Психолог, член Українського сою­зу психотерапевтів, член Київської асоціації практикуючих психологів і психотерапевтів Сергій Дубич, на відміну від багатьох своїх колег, радить дозувати усмішки: “Якщо будете кожного ранку підходити до дзеркала і, усміхаючись своєму відображенню, повторювати як мантру, що у вас все доб­ре, тільки нашкодите собі. Бо розуміння того, що далеко не все добре, лише загострюватиметься. Так само не радив би усміхатися кожному зустрічному, аби не справити враження несерйозної людини або такої, що не може справитися з хвилюванням. Призначення усмішки — розслабляти. Коли вперше бачимо незнайомця, інстинктивно усміхаємося йому. Це — захисна реакція: “Не знаю, чого від тебе чекати, але сподіваюся, ти не зробиш мені боляче”.

ОПИТУВАННЯ «ВЗ»

Джамала, співачка

“Усмішка — це найкоротший шлях до будь-якої людини, незалежно від того, якою мовою вона розмовляє, якого кольору її шкіра і яку релігію вона сповідує. Я мрію про те, щоби всі люди на Землі усміхалися одне одному якомога частіше! Своєю творчістю намагаюсь нести атмосферу радості і щастя. Де б я не була, у яку б ситуацію не потрапила, зі мною завжди усмішка”.

Ольга Сумська, акторка

“Усміхатись потрібно вміти! Адже усмішкою можна передати увесь спектр почуттів: щирість, хитринку, звабливість... Це важливий прийом, що завжди привертає до себе увагу. Його потрібно використовувати, але завжди влучно і доречно”.

Юрій Горбунов, телеведучий

“На телебаченні зрозумів важливу річ: потрібно усміхатись, що би не відбувалося. Так, як це роблять європейці, — незалежно від того, що у них на душі, а на обличчі сяє усмішка. Може, ця усмішка не врятує тебе, але полегшить життя оточенню. Іноді на вулиці всміхнеться незнайома людина, і це додає настрою на увесь день. Я переконаний, що усмішка здатна врятувати світ”.

Андрій Курков, письменник

“Це сильний енергетичний заряд, який людина передає оточенню. Зрозумів це ще в дитинстві, і усмішка не раз допомагала мені в житті. Вона здатна захистити від негативного середовища, бо агресори не люблять усмішок. Здавалось би, така проста річ, а здатна повністю роззброїти нападника. Єдине, що у різних країнах — різні “усміхальні традиції”: на півночі Німеччини люди мало усміхаються, у Швейцарії теж мало, а у Франції чи Італії без усмішки ніяк”.