Гнів з кухонь та диванів – на вулиці та майдани...
Новий Папа Римський Франциск на своїй першій недільній проповіді оголосив війну песимізму. Його заклик не піддаватися апатії та байдужості дуже актуальний для українців і співзвучний зі спробами опозиції розворушити людей, вивести з затяжної зимової сплячки.
Це я про протестну акцію опозиції під промовистою назвою “Вставай, Україно!”. Нарешті і опозиція дозріла до того, що час пробуджувати народ, переносити невдоволення та гнів з кухонь та диванів на вулиці та майдани.
Схоже, останньою краплею терпіння опозиції стало рішення Вищого адміністративного суду по Власенку, яким захисника Тимошенко позбавили депутатського мандата. Чергове судове свавілля, санкціоноване Банковою (навряд чи у когось є щодо цього сумніви), справді неабияк обурює. Особливо з огляду на те, що скандальне рішення було ухвалено одразу після брюссельського саміту ЄС-Україна, на якому Янукович вкотре запевнив європейських партнерів, що готовий йти на поступки опозиції. Дехто навіть обережно припустив, що незабаром можуть випустити Луценка. Це, мовляв, буде своєрідний жест доброї волі української влади заради євроінтеграційних прагнень. На фоні цих наївних очікувань рішення по Власенку було як ляпас, навіть плювок, в обличчя і європейців, і українців. З боку Януковича це виглядало як чергове знущання, приниження опозиції, якась хвороблива демонстрація всесильності, вседозволеності та безкарності. Президент ніби спеціально випробовував опозицію на міцність, мовляв, і це проковтнете...
Але ковтати плювки влади — значить приректи себе і країну на неминучу диктатуру. Спроба опозиції збурити хвилю протестів цілком виправдана і доречна. Ще сьогодні народ має можливість спокійно виходити на вуличні протестні акції, але вже завтра цього права їх можуть позбавити. Де гарантія, що нинішня влада не вдасться до силових методів розгону? Чимало політологів та аналітиків критично оцінюють мітинги, що вже відбулися. Мовляв, і організація недосконала, і виступи не конкретні, і патетики забагато, і людей замало... Все так, критикувати є за що, недоліків можна знайти ще більше. Особливо, якщо оцінювати ці мітинги з огляду на майбутні президентські вибори та намагання різних політиків перетягувати ковдру на себе. Та знівелювати, спаплюжити — найлегше. Якби ж то мати універсальний рецепт і безгрішних політиків!? Але, як на мене, це все не основне, другорядне. Маємо таку опозицію, яку маємо. Іншої наразі нема. Тому треба виходити з наших реалій. Головне, що в країні нарешті щось відбувається, бо під лежачий камінь, як відомо, вода не тече!
