Бунт оселедців
Вчорашня транспортно-погодна стихія як завжди несподівано втрутилась у життя, удвічі подовжила час добирання на роботу, зіпсувала настрій та отруїла нерви. У маршрутки трамбувалися до спирання подиху, закликаючи одне одного: ще на півлюдини! Маршрутки змушено проминали натовпи на зупинках, чіпляючи черевом нерівності доріг.
Градус протестних настроїв у салонах зашкалював. Чиновників — у маси! — таким було одне з побажань того ранку. «Їх» — до нас! Щоб відчули на собі.
Такий собі бунт оселедців, втрамбованих у боки й хребти одне одного. Замордовані дорогою, люди ностальгували за «дореформовими» часами — а це було трохи більше року тому, до «покращення», коли маршрутки їздили часто і зручними для пасажирів маршрутами. Але варто було вчора випхатись на вулицю, як злість потрохи випаровувалась, свіже повітря наповнювало стиснуті легені і, обмінявшись своїми історіями та обуренням, люди бралися до роботи — щоб увечері знову чекати, і знову штурмувати втомлені, як ми самі, маршрутки.
На жаль, на моєму ранковому та вечірньому шляху немає попутних трамваїв та тролейбусів. З ними ситуація відчутно краща. Мені доводиться користуватись маршрутками, бо пішки усю дистанцію щодня не долатимеш. За останні місяці у мене накопичилась купа спостережень за роботою цього виду громадського транспорту. Якби ним користувалися ті, хто несе відповідальність за міську господарку, проблема б уже вийшла з глухого кута або принаймні суттєво наблизилась до вирішення. Коли їду на роботу, стиснута з усіх боків, навіть не в стані відповісти на телефонний дзвінок, бо задля цього треба вишпортати мобілку з кишені куртки, чекаю одного: коли можна буде нарешті вийти і просуватись далі пішки, нехай навіть і сорок хвилин, бо це не їзда, а тортури.
А уява тим часом малює картинки. Ось ми, обурені пасажири, виходимо до міськради з банками з-під оселедців — символом львівських маршруток, і граємо там веселого марша.
Або, згадавши дитячу гру «замри-відімри», влаштовує-мо для відповідальних за транспортну систему, за стан доріг та комунальних служб вуличний перформенс з живих скульптурних груп. Щось на зразок «Збери пазл «Ранкова маршрутка номер такий-то». По одному, по двоє, по троє або й невеличкими колективами створюємо композиції — набуваємо саме тих неймовірних поз, у яких дістаємося до роботи чи додому. І навіть сміємося з того. І визначаємо, який номер переміг.
Або проводимо публічний експеримент: малюємо на тротуарі підлогу маршрутки і намагаємось вміститися там, не виходячи за лінію… Як би не старались, рекорду місткості ранкової маршрутки побити не вдалося б.
Якщо вже серйозні розмови, «круглі столи» та обговорення у пресі не допомагають — може, сміх би допоміг.
