«Добрий день!» чи «Доброго дня!»?
Доктор філологічних наук з Києва Наталія Шмарова, говорячи про правильні та неправильні форми привітання в українській мові, підкреслила, що привітання «Доброго дня!» не є правильним. Коректно говорити «Добрий день!». На відміну від «Доброго ранку!», яке залишається нормою привітання. Із цією думкою я стикаюся не вперше.
За УСІЄЇ ПОВАГИ до мовознавства, мовознавців та пані Наталії зокрема не можу погодитись із цим твердженням. Як на мене, воно виглядає доволі штучним, і працює на збіднення мови, адже мова живе за своїми законами і врешті-решт сама визначається із тим, що залишити у каноні, а що відкинути.
Не раз замислювалась над тим, чи варто занадто героїчно боронити чистоту мови. Адже у багатьох випадках вона від того скоріше втрачає, аніж набуває. Мова — живий організм, вона втягує у себе багато такого, що певний час не сприймається як «норма», але згодом вона сама або виштовхує чужинця за непотрібністю як нежиттєздатний елемент, або ж він стає «своїм», рідним компонентом одного цілого.
Мові дозволено набагато більше, аніж визначено академічними словниками та довідниками. Гнучка, активна, сучасна мова отримує більше можливостей, коли сміливо виходить за рамки та виламується з усталених вимог. Вона формує себе з того поживного матеріалу, який є «під рукою», — з розмовного пласту, з діалектів, чужомовних слів, професійної лексики, молодіжного сленгу, з художньої літератури… Не знаю, чи приживуться, скажімо, такі новоутворення останніх років, що вихлюпнулись за межі фейсбучного життя: усі ці «лайкнути», «відфрендити» і таке інше. Мова побавиться цими новітніми іграшками і, швидше за все, викине їх на смітник. Бо де, зрештою, оті усі модні слівця часів мого студентства, як, скажімо, «чувіха»? Там, куди відправляться з часом і чимало нинішніх молодіжних слівців та висловів, таких, для прикладу, як «вкинути», у сенсі «заплатити».
Я прибічник того, щоби мова тягнула у тимчасове (а відтак, можливо, й постійне) користування усе, що надаватиметься до стягнення звідусіль, усе, що їй смакує. Недарма ж відбувається і такий процес, як повернення правил у мову вулиці. Помічаю, у маршрутках вже кажуть «візьміть решту!», а ще кілька років тому раз-у-раз лунало і від водіїв, і від пасажирів «візьміть здачу».
Мова сама себе оздоровлює, вона — живий потік, стрімка ріка, а не застояний, вкритий ряскою ставок. Мені близький вислів Оксани Забужко про те, що для мови не така важлива сильна імунна система, як міцний шлунок. Це й справді ознака здорового організму — мати апетит та хорошу систему травлення; і не сидіти на дієті. Я і далі казатиму «Доброго дня!», бо воно мені звучить як побажання вдалого дня. І «Добрий день!» теж говоритиму, і «Привіт!», і «Вітаю!»… Це добре, коли є з чого вибирати.
