Хлопчики наліво, дівчатка – направо
Мені ніхто не заважав грати у футбол у дитинстві, ходити з подругами на пиво у підлітковому віці чи займатись тим, чим я хочу, зараз. Тому про проблеми гендерної рівності, які наче існують в Україні, я ніколи не задумувалась. Та, виявилось, проблема таки є. Але не з гендерною рівністю, а у ній. І тепер уже доводиться боротись не за права жінок, а за право бути жінкою.
Інколи у мене виникають підозри, що фемінізм, гендерну рівність насправді придумали чоловіки, аби скинути з себе частину відповідальності. Бо насправді жінка, яка бореться за гендерну рівність, — мрія чоловіка. Платити за неї у кав’ярні чи кіно не треба, додому проводити не треба, дарувати подарунки — не треба. А якщо він заробляє надто мало, щоб прогодувати сім’ю, так можна розказати їй, яка розумна й успішна, — і нехай паше. Це навіть леститиме її самолюбству.
А він допомагатиме їй на кухні розігрівати напівфабрикати, прибирати квартиру та за потреби може навіть піти у декретну відпустку — законодавство дозволяє. Так, поки чоловік сидить у декреті, жінка може будувати успішну кар’єру, займатись бізнесом тощо, але чи почуватиметься вона щасливою? Знаю повно жінок, для яких “кірхе-кюрхе-кіндер” — мрія, яку вони не можуть собі дозволити, бо мусять заробляти.
Я це не до того, що жінка не повинна працювати, а чоловік готувати. Але ми це маємо робити для задоволення, а не з необхідності. Треба визнати, що є чоловічі обов’язки, а є жіночі. Є і чоловічі професії, є і жіночі. Навіть якщо ми тепер носимо схожий одяг та працюємо на однакових посадах — ми все одно різні.
Якось була на презентації дослідження про жінок у бізнесі. Виявилося, що в Україні найбільше жінок у дрібному бізнесі (той, який можна поєднувати зі сім’єю), а чим більша компанія, тим менше жінок серед топ-менеджменту. І це подавали як проблему, з якою треба боротись. Навіщо? Якщо жінка не хоче працювати по 20 годин на добу, бо у неї сім’я, чи йде в декрет на піку кар’єри, в чому проблема? Це її вибір. Треба його поважати.
Маю знайому, яка, маючи дві вищі освіти і високооплачувану роботу, усе кинула і вже восьмий рік сидить у декретній відпустці. У неї троє дітей, яких треба водити в садок, школу, на різні секції. Хвилинки вільної не має. Але при цьому цвіте і пахне. Зате чоловік, який раніше заробляв значно менше і якого усі вважали таким собі ні рибою ні м’ясом, за ці роки змінив кілька фірм, і тепер заробляє достатньо, аби забезпечувати багатодітну сім’ю. Бо у нього повірили. Він вирішує фінансові питання, вона організовує побут та займається дітьми. Вони однаково важливі для сім’ї, для суспільства, але при цьому у кожного своя сфера впливу, своя територія. Оце якраз та гендерна рівність, до якої треба прагнути. А те, що нам намагаються нав’язати, — це не рівність, а однаковість. Але ж це все одно, що заявити, ніби кішка і собака — однакові.
На жаль, деякі пані з гормональним дисбалансом (чоловічу поведінку жінок медики пояснюють надміром чоловічих гормонів) пишуть “гендерні” закони, що є дискримінаційними щодо обох статей. Скажімо, минулого тижня Єврокомісія прийняла рішення, за яким до 2020 року у радах директорів великих компаній має бути не менше 40% жінок. І де тут рівноправність? Жінок ця норма принижує (так, ніби при звичайному конкурсі жінці не вистачить розуму, щоб потрапити у раду директорів), права чоловіків взагалі обмежує. Аби показати усю безглуздість ідеї, чоловічі організації (якщо такі є) мали б вимагати 40%-ву квоту для себе у всіх жіночих сферах. Не менш як 40% вихователів у садочках, вчителів у школах тощо. Адже, за “гендерною” логікою, саме так би мало бути... Я проти такої гендерної рівності. Бо мені подобається бути жінкою. І я хочу, щоб поряд був чоловік, за яким можна почуватися як за стіною, а не якесь “воно” в обтислих джинсах, яке буде мені розказувати, що поділ обов’язків на чоловічі і жіночі, це так старомодно...
